Цього тижня тимчасовий очільник Рівного назвав наше місто «містом тюльпанів», проілюструвавши це своє твердження кольоровим відео з центрального майдану обласного центру, щільно засадженого згаданим видом квітів. У цьому ніби немає нічого особливого — розпорядник коштів міського бюджету звітує таким чином перед народом про те, куди була потрачена чималенька сума згаданих коштів.
Про те, що один із попередніх керівників міста стверджував, що «Рівне — місто троянд», нинішній, напевно, не знає, бо тоді ще був малий. І тут теж немає нічого такого — нехай собі бавляться квітами, прикрашаючи вулиці та площі. Якби не одна деталь — неймовірної краси тюльпанові клумби зняті на відео так майстерно, що не видно розташованих поруч сотень портретів загиблих на війні. Бо коли зняти так, як воно є, то центральний майдан Рівного буде виглядати не як квітник, а як цвинтар, який розширюється чи не щодня. І тоді «місто тюльпанів» виглядатиме як «місто загиблих героїв», а такі у нас тепер усі міста. Але і це буде не точна назва — наші міста, усі без винятку, є містами, де ловлять тих, хто не хоче воювати, і де переховуються ті, хто втік з війни додому чи ще кудись.
Одночасно із війною на фронті у нас триває інша війна — між тими, хто ловить, і тими, кого ловлять. Як і на кожній війні, тут обидві сторони щораз удосконалюють свої дії — облави «бусифікаторів» стають щораз більш несподіваними, а ті, хто переховується, роблять це щораз досконаліше, використовуючи усі досягнення сучасного інформаційного суспільства. І хто дасть гарантію, що за тими тюльпановими клумбами не переховуються доблесні патрулі, сподіваючись, що потенційний воїн ЗСУ задивиться на чарівні квіти і на мить втратить пильність? І взагалі, якось немає від тих тюльпанів колишньої радості. Бо якось тепер, як здається, не до тюльпанів. Хоча не всім, як бачимо…
