Кравчук і «козаки»
Події, про які я згадуватиму нижче, відбувалися в основному поза увагою більшості рівнян, які у 1991 році були зайняті в основному не дуже патріотичними справами, як-то пошуками способу вижити у нових умовах. Про майбутню шалену інфляцію 1993-го тоді ще ніхто не здогадувався. Зате один із авторів тої інфляції, «купонокарбованців», приватизаційних сертифікатів та інших пам’ятних кожному українцю прикмет початку дев’яностих, з великими почестями побував тоді на нашій землі.
Йдеться, звісно ж, про Леоніда Кравчука, відомого на той час ідеолога українського відділення КПРС, який мав неперевершений талант довго і складно говорити ні про що. І не просто говорити ні про що, а робити це так, що це всім подобалось.
Кравчук приїхав до Рівного у червні як голова Верховної Ради УРСР, яким став завдяки переїзду свого попередника до Москви. Високого керівника спочатку зустріли в аеропорту місцеві депутати. Тому, що першою головного тоді комуніста країни привітала пані Тетяна Редюк, ніхто вже не дивувався. Ця дуже енергійна жінка довгі роки до і після описаних подій примудрялася опинятися у перших рядах під час будь-якого масового дійства. Потім Леоніда Макаровича повезли до його рідного Великого Житина, де з такої нагоди востаннє відремонтували клуб. Народу до зали набилося, як оселедців до бочки. Всі хотіли побачити земляка, який вибився так високо. Кравчук звернувся до народу зі своєю звичною промовою ні про що. І вже на десятій хвилині народ почав частково засинати, а частково протискуватися до виходу крізь здоровенних кагебістів, які стояли в дверях, охороняючи тіло Макаровича.
Але найцікавіше відбулося на Козацьких могилах у Пляшевій, куди Кравчука повезли наступного дня. З такої нагоди неподалік церкви, яку «кляті москалі» збудували ще позаминулого століття на місці загибелі вояків армії Богдана Хмельницького, витоптали бурякове поле, нашвидкуруч склепавши бронзову скульптуру, що зображала трьох чоловіків. Цей потворний витвір псевдоскульптури і досі стирчить посеред того поля. Кравчук мав той «монумент» урочисто відкрити. Але не в монументі була справа. Задум був такий.
Колишній командир комсомольського оперзагону виробничого об’єднання «Азот» Василь Червоній, який у 1989 році несподівано запалав ідеями незалежності і так само несподівано став ревним православним християнином, у згадуваний час намертво прилип до патріарха Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Мстислава. Старенький 92-річний патріарх, якого перед смертю привезли до України, бачив нашого земляка практично щогодини. У Червонія вже тоді був задум розіграти у своїх інтересах «церковну карту». Тоді він ще називав Філарета, якому тепер цілує різні місця на тілі, «московським провокатором» і «ворогом української церкви». А Мстислава, який з чисто біологічних причин не міг опиратися такій увазі, прагнув звести з Леонідом Кравчуком, аби, по-перше, просунути справу з «українською церквою», по-друге, самому цю справу по можливості очолити.
В результаті посеред куряви витоптаного поля багатотисячний натовп «національно свідомих громадян», які приїхали до Пляшевої в основному зі Львівської й Тернопільської областей, чекали на Кравчука, якого вони раптом перестали вважати «комунякою». Було спекотно, і народ потроху млів від сонця та спраги. Кравчук же прибув з іншого боку, зненацька опинившись біля тої самої бронзової скульптури в оточенні кількох дебелих кагебістів. Так само несподівано з іншого боку з’явився інвалідний візок із стареньким Мстиславом. Візок тягнули особисто Василь Червоній та рівнянин Олексій Шило, засуджений згодом (ненадовго) за щось бандитсько-кримінальне.
На цьому мушу перервати спогади про той день, оскільки від Кравчука та Мстислава мене відтіснили. Чи домовились вони про що — не знаю. Певно, що не домовились. Бо за певний час Червоній вже бігав за Філаретом, забувши про Мстислава, а Кравчук взагалі став президентом України.
Одним із наслідків тіє акції 1991 року стало виникнення у Рівному так званого «козацтва», у перших рядах якого був той самий Червоній разом із підозрілими молодиками. Навіщо воно їм було? Навряд чи серйозний політик і на той час депутат хотів просто погратися у «козачків», поспівати пісень, понаряджатися в однострої і таке інше.
У мене є своє тлумачення причин раптового «окозачення» колишнього дружинника. Крім смішних обрядів, у «козацтва» були ще печатка та рахунок у банку, як у громадської організації. «Козацтво» могло бути використане і використовувалося для безплатного одержання в оренду приміщень та споруд, а також грошей у вигляді «пожертвувань», витрачання яких ніхто і досі як слід не контролює. А головне — напівміфічна організація цілком могла стати правонаступником радянського ДТСААФ, оборонної організації з купою майна, споруд і техніки. Мою здогадку підтверджує раптова пристрасть «козаків» до мототреку і споруд навколо нього, яка триває і досі.
Після того як із ДТСААФ у «козацтва», точніше, у його керівника, нічого не вийшло, групи кримінального вигляду молодиків ще повикористовували під іменем «козаків» для церковних погромів від імені «київського патріархату». А згодом від «козацтва» залишились самі лише спогади. А також бухгалтерські документи, до яких досі бояться наближатися контролери. Чому?
Не знаю. Пригадую лише, що тоді, у 1991-му, біля Козацьких могил рівенські «козаки» зовні практично нічим не відрізнялися від охоронців Кравчука із КДБ. Їх навіть сплутати можна було.
