Після прийняття у вересні 2008 року закону, що забезпечує право приватизації житла громадян, які не менше п’яти років на законних підставах проживають у гуртожитках, ми звернулися до Сарненської міської ради із колективним зверненням про приватизацію житла в гуртожитку. Директор ВАТ «Сарненська ПМК-66» підтримав своїх працівників, які вже до 20 років проживають у гуртожитку, також звернувшись із листом до міської ради.
Але у грудні 2008 року ми отримали відповідь про те, що рішенням виконкому міської ради №480 від 18.07.2007 року нашому гуртожитку надано статус «соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціального захисту», а соціальне житло приватизації не підлягає.
Про те, що наш гуртожиток набув такого статусу ще у 2007 році, ми, мешканці, дізналися вперше. Тепер місцева влада обіцяє, що виселяти мешканців гуртожитку не буде, та зважаючи на те, що на сьогодні в гуртожитку існує лише дві вільні від заселення кімнати, у нас виникає логічне запитання: якщо гуртожиток соціальний, то чи згодом не виникне «нагальна потреба» вселити в нього певних осіб, які, за твердженням влади, потребують соціального захисту?
Реалізація нашого права приватизувати кімнати в гуртожитку гарантувало б нам те, що ми, як власники, будемо захищені від неправомірного виселення. Натомість ми перебуваємо у стані постійного очікування того, що нас позбавлять і права проживання в ньому.
Ми розуміємо, що створювати житло для осіб, які потребують соціального захисту, є хорошою справою. Але, на нашу думку, неправомірним та незаконним є те, що таке житло буде створюватися і надаватися шляхом відібрання помешкання у нас, таких же незахищених і малозабезпечених громадян. Нам відомо, що соціальне житло має створюватись за рахунок новозбудованого житла, тобто житла, в якому не проживають інші люди, проте наша міська влада намагається вирішити проблеми одних людей за рахунок інших.
