Неформатність сучасної творчості відомого гурту була помітна вже з продажу квитків — останнім часом Вакарчук щез (умовно) з ефірів радіостанцій та телеканалів, тому й глядачів його послухати зібралося трохи більше половини залу кінопалацу. Але цього разу поруч із затятими «океаноманами» сиділи любителі джазу та блюзу. Дізнатися, що проект «Вночі» — це своєрідний синтез «вечірньої» лірики, соулу, джазу, легкої етнічної музики, публіка могла ще з осені минулого року. Саме тоді й вийшов цей диск. Сам Вакарчук назвав альбом «концентрованою емоцією», дуже особистим і душевним.
Незважаючи на обіцянку побачити зовсім іншого Вакарчука, глядач зустрів того самого, всіма любимого співака — подібні ліричні образи (чайка, весна, чай тощо), «океанівські» мелодійні гармонії, все той же надривний вокал. Але тепер у «зірці» помітна стриманість, спокій, не зверхнє ставлення до публіки. А ось музичний «одяг» для тої лірики — це вже далеко не «океан». Скоріше, тихенька гавань…
Те, що на сцені не лідер «ОЕ», Вакарчук наголошує одразу — подарований прихильницею шарфик він не пов’язує на мікрофон, як завжди, а відносить убік. Але «Океан Ельзи» таки на сцені. Всі музиканти гурту освоюють нові, але, очевидно, не чужі для себе горизонти. Басист Денис Дудко вправно працює з контрабасом, гітарист Петро Чернявський більше часу «обіймається» з бузуками. Клавішник Мілош Єліч взагалі саунд-продюсер проекту, а на концерті він працює з клавішами та перкусіями. Поряд з ними — джазовий піаніст, саксофоніст, додатковий перкусіоніст, акустичний гітарист. Час від часу музиканти відпочивають за кавою — на сцені влаштована «кав’ярня» із стільцями та столом і вивіскою «Вночі». Барабанщики взагалі сидять у міських магазинних «вітринах» за склом, поміж ними стоять старовинні ліхтарі. Задній фон сцени — вечірнє хмарне (львівське?) небо. Тобто атмосфера джазу створена із смаком. Чистого джазового звучання немає в жодній пісні, але елементів — скільки завгодно. Свінговий бас, фортепіанні пасажі, саксофонні імпровізації, східні етнічні мотиви. І це без скрипкового квартету, симфонічного оркестру і кількох десятків етно-інструментів, які брали участь у запису альбому «Вночі» — всіх у тур не візьмеш.
Але відмовитись цілком від попереднього «Океану» — неможливо. До одинадцяти композицій альбому музиканти додають фірмові обробки власних же «хітів» — «Холодно», «С’юзі», «Майже весна», «Кавачай» та ін. А деякі речі з «Вночі» взагалі цілком «океанівські» — створені у манері поп-року. Лише з вкрапленнями джазу…
— Рівненська публіка таки розуміється на цій музиці, — підлещує глядачам співак і автор пісень. — Це перше місто у турі (загалом п’яте. — Авт.), де глядач аплодує після всіх соло-партій музикантів. А це щось та й значить!
Публіка у відповідь тричі викликає музикантів «на біс», причому останню пісню Святослав виконує вже помітно стомленим.
