Заїжджаючи до міста водії довго блукали вулицями запитуючи перехожих, водіїв інших машин та міліціонерів-даїшників як проїхати до такого-то П/Я. Ті, ясна річ, не знали. Так тривало доти поки хтось не здогадувався, що той П/Я є всім добре відомим радіозаводом, і вказував куди їхати. Просто як в анекдоті тих часів коли закинутому в СССР агенту ЦРУ, який за допомогою складних паролів має вийти на зустріч з резидентом, прибиральниця каже, що «шпіон у нас живьот на трєтьєм етаже в пятнадцатай квартірє». Врешті перед добре відомим мешканцям Рівного перехрестям біля автовокзалу повісили саморобний покажчик із номером того самого дуже секретного П/Я.
Цю анекдотичну, але цілком реальну історію я щораз згадую, коли столична влада після чергового ворожого обстрілу міста загадково повідомляє, що «уламки дрону влучили в будинок в такому-то районі» не уточнюючи який саме будинок постраждав. Чому? Щоб зберегти «секретність»? Але ж всі знають, що вже за кілька хвилин після вибуху кожен школяр без проблем знайде у себе в телефоні точну адресу місця, де це сталося, та кілька щойно знятих на тому місці відео. А їхні бабусі та дідусі, які не так досконало володіють сучасними мобільними пристроями, тим часом хапатимуться за серце і питимуть пігулки, дізнавшись, що вибух стався у районі де живуть їхні діти чи онуки.
Немає сумнівів, що ворог, від якого влада намагається приховати місце падіння уламків дрона чи ракети, знає про це місце ще
раніше за згаданого школяра. Ну хіба це не анекдот? Щоправда, зовсім не смішний.
