Навіть форми було не треба! Звідки її було взяти при тодішній бідності? Однакові футболки мали лише кілька команд, якими опікувалися інструктори із домоуправлінь, які потім перейменували у житлово-комунальні контори. Аби розрізняти команди суддя перед початком гри кидав монетку, яка визначала, якій команді слід роздягнутися до поясу. Так і грали – «голі» проти «вдягнених». Залишалося лише дати командам назви. Оригінальними ці назви не були – «Зоря», «Зірка». «Олімпія», «Старт», «Чайка», «Зміна», «Піонер» і так далі у дусі тих далеких вже часів. Коли я вперше грав у цьому турнірі, перейшовши у четвертий клас, лише одна команда виділялася у тій табличці, що висіла на дерев’яній дошці за боковою лінією футбольного поля у дворі школи-інтернату, де проходили ігри. Команда ця була з вулиці, здається, Фабричної чи Заводської, вже не пригадаю. І називалася вона… «Реал»! А що? Жодного регламенту щодо назв команд тоді не було – як назвемося, так і буде! Ми тоді відверто глузували з того «Реалу», який здебільшого програвав і був внизу турнірної таблиці. Не розуміли, що ці голі до поясу пацани вільно чи невільно висловили своєю назвою протест проти тодішніх радянських шаблонів. Вони показали себе вільними і незалежними! Навіть не сумніваюсь, що співробітники тодішніх «органів» швидко дізналися про це дитяче вільнодумство і знайшли того, хто придумав назвати команду не «Прогрес» чи «Дружба», а «Реал». Але заходів жодних не вживали. Так той голий «Реал» і дограв той турнір. Це був перший «Реал», який я бачив у своєму житті. Справжній «Реал» ми всі побачили по телевізору набагато пізніше коли навесні 1973 року він грав у чвертьфіналі Кубку чемпіонів із київським «Динамо». І виграв.
Микола Несенюк: «Реал» з Фабричної
Навесні 1965 року всесоюзна газета «Пионерская правда» оголосила про створення «Всесоюзного клуба "Кожаний мяч". В рамках згаданого «клубу» у всіх містах і селах СССР запровадили футбольні змагання між дворовими та вуличними командами, долучивши до їх проведення дорослих дядь і тьоть, які мали зібрати заявки від дитячих команд, знайти футбольні поля, забезпечити наявність арбітрів, лікарів і таке інше. У перші роки це починання викликало масовий ентузіазм дітей «піонерського» віку, тобто від десяти до тринадцяти років. Чому ні? Зібрав хлопців, з якими ганяєш м’яча у дворі чи на вигоні, написав від руки заявку і віддав тому самому дяді. І ось твоя команда вже внесена у календар змагань, а результати матчів з такими самими командами заносяться до таблиці, яку щодня вивішують на стенді неподалік поля для змагань!
Поділитися цією статтею
