Кінець «Спорту»

Днями опинився на тому місці, де іще нещодавно стояла порожня споруда, в якій колись дуже давно був чи не найкращий у місті ресторан «Спорт». Я був ще зовсім малим, коли вперше його побачив, йдучи з батьком зі стадіону. Гадаю, що і він, і його друзі були не проти обговорити щойно закінчений футбольний матч за келихом пива, пляшкою горілки чи тим і другим разом. Але дорослі чомусь щораз проходили повз цей ресторан не зупиняючись. Причина була проста — у «Спорті» було дорого! Ходити туди могли лише люди із дуже великими грошима. А такі, як ми, хіба що кілька разів на рік, коли хтось відзначав там ювілей чи весілля. Та що мені був той ресторан, коли поряд був стадіон! Старий, дерев’яний, із невисокими трибунами. Той стадіон, здавалося, не закривався ніколи. У будь-який день і час, у будь-яку пору року туди можна було вільно зайти. А потім — побігати біговою доріжкою, подивитися на тренування футболістів, послухати теревені футбольних уболівальників, що збирались щодня на одній із трибун… А взимку покататися на ковзанах та пограти у хокей. Мені хотілося швидше вирости, аби так само бігати на довгі й короткі дистанції, стрибати у висоту і довжину, штовхати ядро, грати у футбол та хокей! Не по-дитячому, що я із задоволенням робив, а по-справжньому, як дорослі спортсмени, яких на стадіоні завжди вистачало. Але не склалося. Коли мені було вісім років, стадіон розвалили і почали будувати новий. Ресторан тим часом стояв на тому ж місці, приймаючи грошовитих відвідувачів. Пам’ятаю, як щойно закінчивши школу, ми з двома однокласниками вирішили відзначити цю подію у «Спорті» скромним обідом. Оплативши рахунок, я ще дуже довго боявся навіть дивитись у бік цього розкішного закладу. Стадіон на той час вже був збудований. Новенький, на 25 тисяч місць. Але у процесі будівництва якось забули вкласти бігові доріжки, і на місці колишніх гаревих з’явились асфальтовані, на яких не дуже й побігаєш. І взагалі людей на новому стадіоні вже майже не було. Хіба що у дні футбольних матчів. А потім була «боротьба з пияцтвом», у процесі якої ресторан «Спорт» перейменували вже не пригадую як. Заклад став більш дешевим та доступним. Я навіть пішов раз туди на якийсь «корпоратив». М’ясні страви, які подали після того, як усі вже випили по третій-четвертій чарці, були явно не свіжими. Але це помітив лише я. І лише тому, що не пив горілки. Всім іншим було все одно. А далі ресторан повторив долю всіх подібних закладів, які в умовах ринкової економіки не витримали конкуренції. Недорого випити-закусити стало можливим буквально повсюди, а чогось іншого «Спорт» запропонувати був не здатен. Тож так і стояв, поступово розвалюючись під снігами і дощами без належного опалення і догляду. Чи варто було зберігати цей «пам’ятник соціалістичної архітектури» за будь-яку ціну? Не знаю. Мене інше непокоїть — поряд із знесеним рестораном стоїть недобудований стадіон, на який тепер не зайдеш, як у колишні часи. І усіх це влаштовує. Бо не «Спорт» слід було захищати місцевим активістам, а спортсменів! Тих самих бігунів і стрибунів, які змушені їздити тренуватися до Луцька. А випити горілки можна де завгодно і без «Спорту».