Микола Несенюк: Золотий значок

Про значок ГТО (готов к труду и обороне) я дізнався ще зовсім малим. Про нього писали тоді у книжках та співали у піснях. Він був у колекціях значків, які тоді збирав кожен другий коли не кожен перший школяр. Значки були різні – першого ступеню, другого і так далі. Але це все було в минулому – «норми ГТО» припинили здавати в СССР ще коли я не народився. Уявіть як я зрадів коли згаданий «комплекс ГТО» вирішили відродити. Але радість моя була недовгою – оприлюднені норми з бігу, стрибків, метань, плавання і всього іншого були такі високі, що здати їх усі хоча б на «срібний» значок ГТО мені було не до снаги. Хоча я тоді вчився у сьомому класі, був серед кращих на уроках фізкультури і вже кілька років три рази на тиждень тренувався у футбольній секції дитячої спортшколи номер два.

14 Липня, 13:01

1 хв. читання

Навесні у нас в школі влаштували здачу нововведених «норм ГТО», які я цілком прогнозовано виконав не всі. Про решту моїх однокласників зайве казати.

Яким же було моє здивування коли на шкільній лінійці з нагоди завершення навчального року мені разом з іншими таки вручили «срібний» значок ГТО. Але це була дрібниця у порівнянні з тим, що «золотий» значок урочисто вручили кільком вчителям чия «спортивність» була сумнівною коли не сказати більше.

Того дня мені, чотирнадцятирічному, стало зрозуміло все! Я збагнув чого варті усі ці звання та титули, яка справжня ціна багаточисельних докторів, професорів, лауреатів, академіків… Така сама, як ціна «золотого» значка ГТО мого вчителя праці, який насправді жодних «норм ГТО» не здавав бо не міг їх здати за жодних умов.

Тому мені смішні люди, які хизуються своїми титулами та званнями. Бо я вже з чотирнадцяти років знаю справжню ціну цих титулів і звань. Носіть собі ваші «золоті значки» на здоров’я!