Чоловік розповів в інтервʼю 104-ій бригаді тероборони ЗСУ «Горинь», що поїхав у воєнкомат із двома друзями 24 лютого 2022 року. Спершу його не хотіли брати через молодий вік — 21 рік, проте він наполегливо повертався і на третій раз отримав дозвіл.
«З першого дня служби мене поставили медиком, хоч освіти не мав. Улітку 2022-го пройшов курси бойового медика. Але на Сході служив не в тилу — я був навідником зенітної гармати А-60. Навчився за кілька днів, далі — все по відчуттю й практиці», — розповідає військовослужбовець Назарій.
Медична допомога — під КАБом
«Пам’ятаю вечір 1 липня 2024 року. Побратим вийшов із бліндажа за чаєм — і в цей момент поруч з позицією прилетів КАБ. Він забіг назад з пораненою рукою. Турнікет, перев’язка, пілпак, евакуація. Я діяв, як вчили. Все, що треба було знати — залишилось у голові. Руку врятували».
Позиція змінилася — став головним сержантом
«У квітні 2025 мене перевели на нову посаду — головного сержанта роти вогневої підтримки. Новий етап. Більше відповідальності, більше людей, але я до цього вже готовий».
Побратимство — не порожнє слово
«На “нулі” страшно і важко фізично. Але найскладніше — це втрати. Побратим — це той, кому довіряєш більше, ніж собі. Бо знаєш: прикриє, не зрадить, не залишить».
Родина і вибір
«Вдома чекає моя кохана. Ми з нею разом уже понад п’ять років. А в останню відпустку я чітко відчув: це не просто кохання — це людина, з якою хочу далі йти життя. Тепер вона — моя дружина. Підтримує мене, навіть коли важко. І я тримаюся — заради нас».
Після війни — дорога додому
«До війни працював у Луцьку, в дорожній службі. Гарна робота, класне ставлення. Можливо, повернусь туди. А може, за час служби прийде інша ідея. Хочеться мати щось своє».
«Але спочатку — Перемога. І щоб повернули всіх, хто зараз у полоні».
Слово «Кабана» цивільним
«Не хочете йти воювати — допомагайте тим, хто воює. Машини, ремонти, спорядження, підтримка — навіть дрібниці мають значення. Ми тримаємось. Але додаткові руки — завжди потрібні».
