Микола Несенюк: Музика на базарі

Про це свідчать як численні документи та літературні джерела, так і народна творчість. Звісно, що музика ця була різна у різні часи. Десь це був просто музичний супровід віршів, балад, дум, притч і тому подібного, десь — акомпанемент виступам танцюристів, акробатів чи фокусників, десь — власне музика у вигляді майстерного співу чи гри на музичних інструментах. Останнє цілком успішно працює і досі — на вулицях Парижа чи Лондона, Нью-Йорка чи Барселони щодня можна почути цілком професійних музикантів, чия гра і спів нічим не гірші за ті, що лунають зі сцен театрів чи концертних залів. Не так багато років тому була історія з французькою співачкою, яка починала співати на вулиці, а потім стала естрадною зіркою і продавала свої записи мільйонами. У нас, на жаль, побутує зовсім інший різновид подібної творчості, точніше, не творчості, а способу заробляти гроші. Бо відомо, що саме на базарі та дорогою туди чи назад у більшості з нас найлегше розкриваються гаманці. Вийдіть до базару в Рівному і ви майже напевне побачите і почуєте «музикантів», які вичавлюють якісь звуки із музичних інструментів і часом іще щось мимрять ротом. Виглядають ці «музиканти» як жебраки, бо насправді це і є жебраки, а ніякі не музиканти. Просто замість просто сидіти чи стояти з простягнутою рукою, промовляючи: «Подайте, люди добрі…», вони привертають до себе увагу отими звуками, які не мають до музики жодного стосунку. Скажете, яка мені різниця, що ті жебраки там мугикають? Чим вони мені заважають? А я відповім, що заважають вони не мені, а справжнім музикантам, які могли б грати і співати на базарі та довкола нього, створюючи настрій і заробляючи цим чесну трудову копійку подібно до своїх колег по всьому світу. Саме заробляючи, а не жебракуючи! У нас же поки що «музичні жебраки» надійно відігнали від базару справжніх музикантів і викликають своїми звуками замість доброго настрою тугу і неспокій. Яких у нас довкіл і без них вистачає!