— На що ви витратили свій мільйон?
— Хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли, а то люди будуть приходити до мене і казати: «Тобі дали півтора мільйона гривень, поділись і з нами». Я особисто не маю цих коштів. Усі гроші закладаються у витратну частину державного бюджету і виділяються на найгостріші потреби — будівництво соціальних об’єктів, і від мене як депутата вимагається лише погодження про виділення цих коштів. Наприклад, цього року 700 тисяч гривень з «мого» фонду пішло на школу в селі Балашівка, будівництво якої було заморожене вже протягом 8 років. Це — ніби моя школа, бо ще коли я був депутатом першого скликання, то опікувався цим питанням. Ще 400 тисяч виділяється на школу в селі Золотолин, решта — на станцію знезалізнення води в Березному. До речі, на будівництво Балашівської школи необхідно понад 7 мільйонів, і лише завдяки нашому з головою облдержадміністрації Миколою Сорокою походу до Президента з’явилася надія у цьому році закінчити об’єкт.
— А звідки Президент візьме гроші? У нього що, є окремий від держбюджету фонд?
— Ні, але є в нас організації, які мають прибутки і навіть надприбутки і які можуть допомогти. Такою організацією є, наприклад, «Енергоатом». Якщо Президент пообіцяв допомогти із завершенням будівництва школи, то, значить, він звернеться з проханням до таких організацій, і вони гроші знайдуть.
— У своїх передвиборчих обіцянках ви часто робили наголос на необхідності газифікації населених пунктів округу. Тепер чи не в кожному повідомленні про Шершуна йдеться про те, що він запалив перший вогник від щойно прокладеного газопроводу.
— Зрозуміло, що за гроші, передбачені в бюджеті для капітального будівництва у нашій області — це 4 мільйони гривень — газифікувати всі села неможливо. Багато залежить від місцевої влади. Народний депутат у відриві від влади нічого зробити не може.
— Ви задоволені темпами газифікації?
— Довгий час в окрузі нічого не робилося у цьому плані. Але й існуючими темпами на сьогодні я не задоволений. У Березнівському районі газифіковано половину населених пунктів, у Сарненському робота тільки розпочалась. Костопільський район — теж непіднята цілина.
— Звідки ви берете гроші на газифікацію?
— Зрозуміло, що в мене особисто таких коштів немає. Я вже говорив про вдалі приклади співпраці з місцевими органами влади. Крім того, допомагають організації. Особливо слів подяки заслуговує Петро Дубас, голова правління ВАТ «Рівнегаз» — людина надзвичайно скромна, проте робить він багато і сприймає суспільні потреби як власні. З такими керівниками дуже легко і приємно працювати.
— Чи законодавчо вирішене питання про те, що мешканці прилеглих до АЕС територій будуть платити за електроенергію менше?
— Так. Я неодноразово порушував це питання у залі засідань парламенту. Є психологічний фактор — люди знаходяться в безпосередній близькості до атомної станції і, звісно, відчувають небезпеку. А що вже говорити про території, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи? Тому всі населені пункти — і села, і міста, які знаходяться в 30-кілометровій зоні навколо АЕС, платитимуть за електроенергію за меншими тарифами. Так, врешті, робиться в усьому світі.
— Щодня з області нелегально вивозиться бурштину на 10 тисяч доларів. Чому ви є поборником легалізації видобутку бурштину і передачі цього промислу в приватні руки?
— За десять тисяч доларів щодня я не чув… Хоча, якщо взяти в середньому, то, напевне, не менше. Моя позиція давно була така. Ми збільшували кількість міліціонерів — проблема не вирішувалась, нелегальний видобуток зростав. Думаю, приватні артелі старателів цю проблему зможуть вирішити. Дається ліцензія, певна площа, правила видобутку — і, будь ласка, працюй. Необхідно також створити мережу державних закупівельних пунктів.
Вивчивши уважно всі документи, я дійшов висновку, що законодавча база в Україні для подібного промислу вже є. Залишається поки що ускладненою до неможливості процедура отримання ліцензії — бурштин прирівнюють до золота та інших дорогоцінних мінералів.
— Які у вас зв’язки з «Рівнелісом»?
— Розумію ваше запитання — розмова відбувається в моєму робочому кабінеті в приміщенні «Рівнелісу». Підприємство надало мені кабінет і це краще — бо, по-перше, люди звикли ходити «до Шершуна» саме сюди, і по-друге, мені не потрібно вимагати належного за законом приміщення у влади. Я все життя пропрацював у системі лісового господарства. У мене збереглися найтісніші стосунки з підприємством, я — член Колегії Держкомлісгоспу і почесний генеральний директор «Рівнелісу».
— Поліський край багатий на природні ресурси — ліс, бурштин, базальт тощо. Але все ж основа економіки — це промисловість. Вона вкрай занедбана. Є якась перспектива?
— Промисловість якраз і пов’язана з місцевими ресурсами. Розвиваються каменедобувні підприємства, і працювали б вони ще краще, якби не існувало всіляких перепон. Залишається невирішеним питання щодо Соснівського щебеневого заводу, остаточне рішення має прийняти суд. У Базальтовому (Івано-Долинському) кар’єрі є проблема, і її необхідно уважно вивчити. Розвивається лісове господарство, пилорами. От тільки необхідно навести і тут належний порядок. В одному районі є аж 120 пилорам — я вам заявляю, що існуючих легальних потужностей лісового господарства не вистачить, щоб забезпечити їх сировиною. Значить, ліс вони переробляють крадений.
— До вас приходять на прийом люди. Кому допомагаєте, кому відмовляєте?
— Особливо на початку мого депутатства було непросто. Люди пішли. І пішли багато. Але вже ми із помічниками виявили, що ходять «штатні» люди, які де можуть, там і беруть допомогу. Однак ми намагаємося визначити, кому ця допомога потрібна найбільше. Тому в основному задовольняємо прохання про допомогу на лікування, проведення складних операцій. Дуже прикро, що такі питання поки що не знаходять свого вирішення у державному, місцевому бюджетах.
Крім того, свою допомогу людям я вбачаю не тільки і не стільки в грошах. Головне — це створити робочі місця, нормальні умови для роботи. Тоді людина, яка не лінується, і її сім’я не потребуватимуть допомоги.
— І знову ж таки, звідки дістаєте їм допомогу?
— Шляхи різні. Залучаємо спонсорів, виходимо на Міністерство охорони здоров’я, Мінпраці, інші джерела. Питають — де депутат бере гроші? Краще хай питають — куди він їх діває. А за це питання я спокійний, мені завжди є що відповісти.
— У запитаннях, які задають вам виборці на зустрічах, які більше переважають — політичні чи пов’язані з місцевими проблемами?
— Переважають питання «великої політики». У людей відроджується інтерес до політики. Але, зрештою, із тих, як ви кажете, місцевих питань і складається «велика політика».
— Судячи з розмови, ви надто переймаєтесь проблемами округу. Ви вважаєте, що непотрібно формувати парламент за партійними списками?
— Справді, я поки що бачу, що мажоритарник ближче до людей. Це сьогоднішня ситуація. Але переконаний, що в недалекому майбутньому буде 2-3, максимум п’ять партій, які будуть вирішувати державну політику і нести відповідальність за свої дії.
— Доволі часто в парламенті застосовують фізичну силу, відстоюючи те чи інше питання. Ви не пробували її застосовувати? Судячи з вашої комплекції, ви могли б досить вдало «проштовхувати» законопроекти та рішення…
— Ніколи не бився у Верховній Раді. Мені один виборець, який, до речі, процитував усі мої виступи у Верховній Раді, людина поважного віку, якось сказав: «Ми про одне тебе просимо, щоб не ламав там мікрофонів. Будь ласка, не ганьбіть ви звання народного обранця». Я все своє життя був і залишаюсь переконаним, що силовими методами ніколи не вирішиш проблему, навпаки, її тільки заганяють кулаками у глухий кут.
— Як ви думаєте провести відпустку?
— Власне, депутатська відпустка вже триває другий тиждень, а я, як бачите, ще працюю. Думаю разом із сім’єю поїхати десь до моря. Відпочиватиму в Україні. Минулого року мав необережність відпочивати у парламентському санаторії «Дюльбер» — ті ж самі обличчя, ті ж самі розмови… Жах! Страшенно хочеться відпочити від цього всього.
— Один з ваших колег-депутатів сказав, що у відпустку візьме кілька законопроектів, щоб не «втрачати спортивну форму»…
— Я ніяких паперів брати не буду! Візьму тільки сім’ю! І все. А щодо законопроектів — то за рік роботи в парламенті я їх розробив три — один вже має статус Закону і регулює мисливство. На моє переконання, нам усім необхідно думати про збереження природи. На черзі — Закон про рибне господарство, про зелений туризм. Прийнято в першому читанні проект Закону про екологічну мережу, вкрай необхідного для збереження довкілля. Готуємо з Юрієм Ширком проект Закону про відповідальність за спалювання стерні. Може, для вас видасться дивним, але так, це серйозна проблема. І її теж не можна залишити поза увагою.
