— Найважчими годинами для моєї знайомої, хворої на рак, були ті, коли її мама їхала до районного центру, аби взяти нову порцію морфіну — дівчина в цей час корчилась від болю, — розповідає Дмитро Іванов. — Але їй ще пощастило. Адже за законом, лікарі не мали права давати знеболювальне матері. Можуть колоти морфін лише кваліфіковані медсестри.
У селах ситуація взагалі абсурдна — тримати морфін можуть лише ті ФАПи, котрі мають спеціальну сертифікацію, а її, звісно ж, нема. Тому в районах усе тримається на людяності, на довірі між лікарями і пацієнтами.
— У Рівному морфін родичам ніхто б не дав, — коментує Світлана Ващук, керівник груп підтримки для осіб, що потребують знеболення, РОВ ВБО “Всесвітня мережа ЛЖВ”. — У місті діють виїзні наркобригади. Легше і тим людям, які лежать у хоспісі — там обмежень на знеболювальне немає. Проте нині склалася критична ситуація саме у районах.
У рамках акції “STOP. Біль” ми боремося за права хворих мати вільний доступ до знеболювального. Нас підтримали і депутати Здолбунівської районної ради, які звернулися з відповідним проханням до Президента України.
Нещодавно до нас прийшла жінка, чоловік якої мав тяжку форму нервової патології. Йому не вистачало тих мілілітрів морфіну, які йому приписав лікар. І ми допомогли збільшити дозу, звернувшись до обласного управління охорони здоров’я. Із подібним проханням до нас може прийти будь-хто. Люди просто не знають, що вони мають право на допомогу.
Щосуботи до офісу РОВ ВБО “Всесвітня мережа ЛЖВ” приходять родичі тяжкохворих — до групи підтримки. На столі офісу лежать малюнки цих людей — двостороннє зображення сонця: усміхнене і у чорно-червоних тонах. Таке, вважають, життя тих, хто усміхається лише після уколу морфіну.
