Костопільська громада зустріне полеглого захисника Валерія Миронова. Валерій Миронов, який довгий час вважався зниклим безвісти на Курщині, повертається додому на щиті, – повідомили у міській раді.
Валерій Миронов народився 4 вересня 1970 року у Жалині на Костопільщині. Закінчив місцеву школу, здобув фах за кількома робітничими спеціальностями. Одружився, народилося двійко дітей. Удвох з дружиною їздили за кордон на заробітки, працювали на сільгоспроботах, потім на заводі у Польщі.
Як розповіли у міськраді, з початком повномасштабного вторгнення чоловік наполіг на тому, що треба негайно повертатися з Польщі додому, адже там залишилася їхня донька, яку він не міг залишити саму. У перші дні березня 2022-го Валерій Миронов став до лав ЗСУ.
«Мій чоловік сказав, що не буде ховатися чи уникати служби, інакше ворога ніхто не зупинить. І пішов», – розповіла дружина Оксана.
Чоловіка зарахували механіком-кулеметником взводу у 251-му окремому батальйоні. Служив на Чернігівщині, на Харківщині. Згодом Валерій Миронов став навідником відділення механізованого батальйону 21-ї окремої механізованої бригади. Улітку 2024-го приїздив у відпустку додому, допомагав зробити ремонт у будинку. Невдовзі після повернення з відпустки його підрозділ перекинули на Курщину.
«Кожного разу перед заходом на позицію чоловік дзвонив, повідомляв, де він, ми спілкувалися. Востаннє він зателефонував уранці 21 грудня 2024 року, сказав, що за кілька годин має з побратимами заходити на позицію. Це був останній його дзвінок. 31 грудня нам принесли сповіщення, що солдат Валерій Миронов зник безвісти у Суджанському районі на Курщині», – розповіла також Оксана Миронова.
Згодом дружина розшукала двох побратимів, з якими Валерій виходив на позицію. Вони розповіли, що у ніч проти 22 грудня потрапили під ворожий вогонь, дістали поранення, але вижили і повернулися. Що сталося з Валерієм, побратими не бачили.
«Я не вірила, не хотіла вірити, що Валерій загинув. Ми завжди були разом і все робили разом. Навіть коли слідча з Полтави зателефонувала й повідомила про збіг ДНК-профілю, я мала надію, що на упізнанні тіла виявиться, що це не він. Проте за ДНК, за всіма ознаками і навіть за речами, які були при ньому… Мені дуже важко це усвідомлювати, але це він, мій чоловік», – каже Оксана Миронова.
У захисника залишилися дружина, двоє дітей, мама, сестра і брат, який також є військовослужбовцем.
17 квітня Костопільська громада проведе в останню путь загиблого захисника:
07:50 — із центру села Жалин буде надано автобус для перевезення жителів на прощання у місті Костопіль.
09:20 — траурний в’їзд похоронного кортежу вулицями Рівненська та С. Руданського.
09:30 — загальноміське прощання на майдані Т. Г. Шевченка.
Після завершення церемонії прощання кортеж вирушить до рідного села Жалин.
12:00 — заупокійна літія в домівці.
12:30 — чин похорону в місцевому храмі.
Після завершення богослужіння процесія пішою ходою вирушить до місцевого кладовища, де відбудеться поховання Валерія Миронова.
