Гориничі – невелике прикордонне село за кількасот метрів від кордону з Білоруссю. Колись тут вирувало життя: працювали ферма, магазин, фельдшерський пункт і клуб, лунав дитячий сміх, справляли весілля, народжувалися діти. Сьогодні ж село майже спорожніло.
Журналіст і краєзнавець Павло Дубінець протягом понад тридцяти років спостерігав за долею Горинич, повідомляє газета “Полісся” у Facebook. За цей час він став свідком того, як населений пункт поступово втрачав своїх жителів. Якщо у середині 1990-х тут ще налічувалося близько сорока житлових будинків і майже сотня мешканців, то нині в селі залишилася лише одна людина.
Причини занепаду накопичувалися десятиліттями. Після реорганізації місцевого господарства центр економічного життя віддалився від села, а з розпадом радянського союзу й закриттям кордону зникло зручне транспортне сполучення через білоруські населені пункти. Молодь масово виїжджала до міст у пошуках роботи та кращих умов життя, а старші люди залишалися доживати віку майже в ізоляції.
З роками в Гориничах один за одним припинили роботу магазин, клуб, ферма, а згодом і більшість інших соціальних об’єктів. Поля заросли чагарниками, а покинуті будинки почали руйнуватися. Частина осель, які колись були доглянутими й затишними, нині стоять із вибитими вікнами та дверима, спустошені мародерами.
Особливо символічною стала історія останнього подружжя, яке ще жило у селі. Василь і Любов Шидловські довгий час не хотіли залишати рідну домівку, однак через поважний вік були змушені переїхати до дітей. Їхній від’їзд фактично поставив крапку в історії живого села.
Попри увагу журналістів, туристів, блогерів та навіть відомих гостей, Гориничі так і не отримали реального шансу на відродження. Сьогодні це місце стало символом того, як поступово зникають прикордонні поліські села, залишаючи по собі лише спогади, старі фотографії та порожні оселі.
Історія Горинич – це не лише розповідь про одне село. Це нагадування про десятки українських населених пунктів, які опинилися на межі зникнення через демографічну кризу, відсутність інфраструктури та багаторічну ізоляцію. Зберігати пам’ять про них – означає зберігати пам’ять про людей, які поколіннями творили історію українського Полісся.
