Щоб ти жив на одну зарплату!

Фраза із заголовка прозвучала на увесь СРСР влітку 1969 року від негативного героя популярної кінокомедії. Але життя тоді було таке, що позитивні герої народу ніколи не подобались, а негативні — навпаки. Тож знаменита фраза одразу ж пішла в народ і стала керівництвом до дії. Я тоді ще був школярем, зарплати не мав. Але почав приглядатися до того, на що живуть люди навколо. На саму лише зарплату не жив практично ніхто. У кожного був хоч який, а додатковий прибуток. А коли згодом людям дозволили мати “шість соток”, заробляти собі додатковий харч за допомогою лопати кинулись практично усі. Таким чином, жити лише на зарплату завжди було непристойно. І матеріально непросто. Тому що зарплата великою не буває. Її завжди є на що витратити, чи не так? Але ближче до теми. Після революції дев’яностих років я намагався зрозуміти, чим наше життя стало відрізнятися від колишнього і чому це життя, попри відчутні зміни, зовсім не схоже на життя цивілізованих європейців та американців? Відмінностей є чимало, але головна і принципова — саме ця. Там живуть на зарплату, а тут — ні. Можна, звичайно, і тут, та хіба то буде життя? Навіть якщо зарплата у тебе дуже велика або дуже-дуже велика, ти все одно можеш втратити роботу і залишитися ні з чим. А якщо у тебе, окрім зарплати, є щось іще, то можна бути спокійним — не пропадеш. Чи не так? Хто не згоден? Тим більше, що у нас так живуть усі. На людях прикидаються, що бідні, хоч насправді це не так. Прийнято у нас так. Коли хизуєшся багатством — значить дурний. Бо ж багатство це можуть і забрати. Хто і за яким правом? А кого у нас це особливо хвилювало і коли? Просто знаємо, що можуть забрати. І так вже тисячу років. І тут раптом революція. Майдан. Неприйняття несправедливості і бажання, щоб усі тепер жили чесно. А це як? На одну зарплату чи що? Так треба було одразу казати. Бо ж давайте подивимося самі на себе. Готові ми жити на зарплату, декларувати всі наші доходи і платити усі податки? Можете не відповідати. До цього не готовий ніхто і ніде. Це у нас. А в якій-небудь Швейцарії чи Бельгії інакше просто не можна. Бо там за несплату податків саджають у тюрму, причому чим більше не сплатив, тим довше сидітимеш. Там не купиш авто чи будинок за невідомо які гроші — треба показати, де і як ти ці гроші заробив. І ще багато іншого там є. І стежить за тим, щоб ти жив лише на зарплату, а точніше, на легально отримані та оподатковані гроші, не бандит із зареєстрованим у міськвідділі міліції карабіном-автоматом, а державний орган. І в органі цьому теж живуть на саму зарплату і тому ставляться однаково до усіх… Чи реально це все у нас вже тепер? Теж можете не відповідати. Тому що справжня революція, яка може привести нас до цивілізованого життя, робиться не на майданах. Справжню революцію роблять люди, які готові насамперед самі жити лише на зарплату, а потім привчають так жити всіх інших. Є серед нас такі люди? Покажіть мені пальцем хоча б на одного. Поки думаєте, поділюся власним відкриттям. Бо ж я лише нещодавно дізнався, що усі наші міські керівники регулярно отримують “премію”, а точніше, надбавку до зарплати. Довідався випадково, коли ці премії начальникам перестали платити чи щось інше у них сталося. До цього ж усе було тихо. І справді, як на ту зарплату прожити? Ось і виписували собі премії. А якщо я не керівник міськради і мені немає звідки виплатити собі ту премію до зарплати? І це лише одне з тисяч запитань, які виникнуть тоді, коли ми захочемо жити по справедливості на чесно зароблену зарплату. А чи хочемо ми цього? Чи просто бажаємо під гарними гаслами пролізти туди, де можна виписувати собі до зарплати премії? Чи досі ми вважаємо, що жити на одну зарплату — це смішно?