Відтоді як на рубежі тисячоліть в Україні пройшов перший етап земельної реформи і було встановлено тимчасовий мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, питання скасування цього мораторію піднімають щороку. З одного боку, це логічно: якщо ми обрали капіталістичну модель економіки (нехай хтось заперечить, що це не так), то мають функціонувати всі її ринкові механізми. А відтак людина повинна мати право розпоряджатись своєю приватною власністю. У даному випадку — землею. Тобто якщо є бажання продати свою власність, власник повинен мати можливість це зробити.
А тепер подивимось на проблему з іншого боку. Майже два десятиліття тому законодавець пообіцяв українцям право вільно розпоряджатись землею. Але сказавши “а”, не сказав “б”: у нас досі не виписано закони, які дозволили б повноцінне функціонування ринку землі в інтересах насамперед українських аграріїв і української держави. Якщо в цивілізованому світі на ринку сільгоспземель діє 17 різноманітних інструментів, то в Україні їх поки що лише два. Що це означає? А те, що вільний обіг землі без належного законодавчого захисту не зробить українця повноцінним її господарем, а навпаки — позбавить його останнього, що в нього залишається. Із землею станеться те, що із заводами і фабриками. Більшість із них, після “вдало” проведеної приватизації, просто зникли. Їх або відразу порізали на металобрухт, або скупили за копійки олігархи-скоробагатьки і… після того знову ж таки порізали на брухт. Аби не створювали конкуренції іншим їхнім заводам.
Уявімо, що з 1 січня 2016 року земля сільськогосподарського призначення раптом стане товаром. Без законодавчих гарантій-запобіжників, без відпрацьованих ринкових механізмів її цивілізованого обігу, як в усьому світі. Український селянин викупити свою ж землю просто не зможе — забракне обігових коштів і юридичної грамотності. За лічені місяці левову частку наших земель скуплять іноземні спекулянти і вітчизняні олігархи. За якими, знову ж таки, може стояти далеко не український національний інтерес.
Чим це небезпечно в нинішніх умовах іноземної військової агресії в Україні — пояснювати не потрібно. Тому питання продажу землі — це питання не просто продовольчої безпеки, це питання національної безпеки України.
Вдумаймося: чи маємо ми моральне право, перед пам’яттю наших предків, перед лицем наших сучасників і майбутніх поколінь так легковажно віддати невідомо кому найбільше багатство нації?
Ми, аграрії, впевнені: основна цінність України — земля. А носій цінності — людина, яка працює на землі. Тому перш ніж дозволяти продаж землі, потрібно провести всі необхідні реформи, аби ринок землі мав змогу працювати в інтересах українців і України. А найголовніше — у будь-якому разі таке стратегічно важливе питання потрібно вирішувати на загальноукраїнському референдумі. Саме таким чином ми збережемо і примножимо найбільше багатство українського народу, багатство кожного з нас.
tag:Передвиборча агітація
