Чому так сталося? Чому згадані африканці не обрали собі на вільних виборах правильну владу? Думати про це у мене було багато часу, бо у нас тоді була комуністична диктатура, а демократію у країнах «імперіалізму» ми бачили лише по телевізору. Здавалось, що усі наші тодішні проблеми були від того, що нами правлять ніким не обрані «перші секретарі» райкомів, міськкомів та обкомів, які не дбають про народ, а дбають лише про себе і собі подібних. Тож коли Горбачов подарував нам демократію, вже ніщо не заважало нам поставити над собою ту владу, яку ми хотіли. Але влада була щораз поганою. Обрані нами керівники оточували себе пройдисвітами, які крали, зловживали, порушували і таке інше. За це ми тих керівників переобирали, аби переконатися, що новообрані практично такі самі, якщо не гірші. Нині у нас те ж саме — народ вкотре «прозріває», переконуючись, що обрав не того. І що це змінить? Нічого! Тому що ми, як ті африканці у минулому столітті, неправильно зрозуміли демократію. Бо демократія — це влада народу, а не влада обраного цим народом керівника. Влада передбачає відповідальність, якої ми не хочемо — обрали хазяїна і досить, нехай тепер у нього за все голова болить! Тому обраний народом хазяїн, хоч сільський, хоч міський, хоч державний, не відчуває відповідальності за свої дії перед виборцями, які часом забувають, за кого голосували наступного дня після виборів. На щастя, ми, українці, дуже різні й саме тому в нас поки що немає всесильного диктатора як у північних сусідів, які стрімко наближаються до африканських стандартів. Не виключено, що незабаром їхній очільник буде їсти людей. як це робив не так давно президент Центральноафриканської Республіки на прізвище Бокасса. Чому ні? Він же хазяїн! Чому я про це тепер? Тому що усі наші біди не від того, що ми обираємо не тих президентів, а від того, що ми обираємо хазяїна, який, як нам би хотілося, вирішив би за нас усі проблеми і забезпечив би нам гідне життя. А так не буває — гідне життя ми маємо забезпечити собі самі, власними зусиллями. А робити це ми ніколи не вміли і навчити нас цього, навіть якби ми хотіли, вже немає кому. А ми і не хочемо! Справедливо критикуючи чинного президента, ми знову думаємо, що оберемо замість нього кращого. Тому в нас і надалі, скоріше за все, буде як у Африці. Хіба що їсти одне одного ми найближчим часом не почнемо. Хоча хто знає?
Микола Несенюк: Пошук хазяїна
Ще малим дивувався африканським країнам. Усі вони без винятку, отримавши незалежність від європейських «колонізаторів», ставали не вільними процвітаючими демократіями, а більш чи менш жорстокими диктатурами із зубожінням народу та казковим багатством диктаторів.
Поділитися цією статтею
