Упродовж майже п’яти років офіцер Ігор Кот, рівняни Юлія та Валентин Левковичі ходять у суди, як на роботу. Кожного з них по кілька разів вже судили, а потім — виправдовували і… знову судили. Чиновники замість того, щоб зважитися визнати свої помилки та поставити нарешті крапку в цій справі, продовжують апелювати та скасовувати рішення за рішенням. І кінця у цій історії ще не видно.
…А все розпочиналось так. У березні 2001 року прес-служба СБУ оприлюднила інформацію про те, як відділ військової контррозвідки викрив факт розкрадання державного майна організованою групою військовослужбовців. — При передачі одній з приватних фірм Рівного 8 кілометрів військового кабелю був затриманий приватний підприємець Л. Вартість кабелю понад 126 тис. грн., — йшлося у повідомленні СБУ. Підприємцям для роботи потрібен був кабель, а військовим для ремонту приміщень знадобилась деревина. Перші й вирішили орендувати у військових 5 кілометрів кабелю, розрахувавшись з ними за оренду дошками. Та коли оформляли договір, допустили неточність, документ виправили і потрапили в поле зору контррозвідки. Підполковник Ігор Кот з батальйону радіорелейного кабельного зв’язку, бойовий офіцер, який майже два роки воював в Афганістані, став головним підозрюваним по справі, і його відправили у слідчий ізолятор, звинувативши у розкраданні державного майна в особливо великих розмірах, вчиненому шляхом зловживання своїм посадовим становищем та за попереднім зговором з приватним підприємцем. Таке ж обвинувачення було пред’явлено і приватному підприємцю Валентину Левковичу. Кот просидів за гратами три місяці. Валентин — півроку. Ще трьох «учасників групи», серед яких була і дружина Валентина — Юлія Левкович, під варту не брали. Провина Юлії полягала лише в тому, що вона… дала Коту реквізити фірми для складання угоди . Тим часом торгово-промислова палата оцінила вартість кабелю не в 126 тис. грн., як оперативники, а в 1713 грн. У березні 2002 року в Рівенському місцевому суді суддя Сергій Дужич оголосив вирок: Кота було визнано винним і обрано покарання — рік обмеження волі. Цим же вироком суду до Кота застосували Закон про амністію та звільнили від відбування покарання. Кот та решта »учасників групи» були виправдані водночас за трьома статтями Кримінального кодексу України. Підполковник заявив, що цей вирок є незаконним та необгрунтованим і попросив апеляційний суд його скасувати, а справу закрити з мотивуванням «за відсутністю в діях складу злочину». У травні 2002 року підполковник став безробітним, бо за наказом головнокомандувача Сухопутних військ Збройних сил України Кота звільнили у запас, та ще й з мотивуванням, що вирок стосовно нього «вступив у законну силу». У жовтні 2003 року судова колегія у кримінальних справах апеляційного суду Рівенщини вирок міськсуду скасувала, а справа повернула на новий судовий розгляд, щоправда, вже у військовий суд Рівенського гарнізону. У травні 2004 року військовий суд Рівенського гарнізону визнав Кота та його друзів по нещастю невинними за відсутністю в їхніх діях складу злочину. Арешт на майно усіх п’яти підсудних суд скасував. Та на цьому поневіряння Кота не закінчились. У липні 2004 року військовий апеляційний суд Західного регіону, що у Львові, виніс свій вердикт: у діях Кота та Левковича відсутній склад злочину, отож суд виправдав кожного з них. А оскільки підсудні обвинувачувались у скоєнні злочину, який не є… військовим злочином, то вирок скасували у зв’язку з порушенням правила підсудності, а кримінальну справу направили… до загального місцевого суду Рівенської області. У жовтні 2004 року слідчий УСБУ в Рівенській області В.Казнодій виніс постанову про закриття кримінальної справи стосовно Кота, а підписку про невиїзд — скасував. А 18 квітня 2005 року ця постанова була скасована прокуратурою області, та про це Кот довідався лише восени 2005 року. Він її ще раз оскаржив, і 29 грудня Рівенський міський суд скасував постанову як незаконну. Рішення суду вже набрало чинності. Та 8 лютого цього року обласна прокуратура подала апеляцію на постанову, мовляв, «просимо відновити пропущений строк апеляційного оскарження, а справу повернути на новий розгляд у суд першої інстанції». Тим часом минулого місяця Рівенський міський суд розглянув цивільну заяву за позовом Кота до головнокомандувача Сухопутних військ Збройних сил України та військової частини А-2671 про визнання недійсним наказу про його звільнення. Кот просив суд поновити його на службі, на посаді заступника командира батальйону та виплатити грошове забезпечення. Суд скасував наказ та зобов’язав головкомандувача поновити Ігоря Кота на роботі попередній або ж рівноцінній посаді. І підполковник знову повернувся у військо, де працює й досі. — Перебуваючи у слідчому ізоляторі, я зазнав фізичних та моральних страждань. Незаконним діями СБУ мені завдано моральних страждань. І я подав позовну заяву в Рівенський міський суд з проханням стягнути з СБУ в Рівенській області 200 тисяч гривень моральної шкоди, втрачений заробіток внаслідок їхніх незаконних дій, — повідомив «РВ» Ігор Кот. Оселя Юлії Левкович досі перебуває під арештом. Ігор Кот надіслав скаргу Президенту України Віктору Ющенку, Генеральному прокурору України та голові СБУ України скарги на прокурора Рівенщини, на начальника СБУ Віктора Садовника і на слідчого Романа Черняка з проханням їх покарати за те, що притягнули завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Такі ж скарги готують і решта учасників цієї справи, яким набридло ходити у суди.
