Щось зовсім погані справи у головних вітчизняних опозиціонерів із табору попереднього президента. Здавалося, що на тлі дурниць на межі злочинів, які чи не щодня робить чинна влада, є шанс дати українцям інший вибір, аніж групу друзів та знайомих колишнього коміка, які посіли чи не всі владні посади. Натомість опозиція дістає з трухлявої скрині колишнього генпрокурора, міністра внутрішніх справ, соціаліста і так далі на прізвище Луценко. І він знову починає робити те ж саме, що завжди — розповідати анекдоти. Не можна сказати, що Юра у цій справі найкращий — знаю людей, які здатні розповідати анекдоти більш смішно і більш доречно.
Але ці люди до влади не потрапили, на відміну від Юри, який готовий служити будь-якій владі, вміло відбрехавшись від звинувачень у безпринципності та пристосуванстві. Україна вже двічі втрачала історичний шанс спрямувати свій розвиток у правильному напрямку. І обидва рази, що 2005-го за Ющенка, що 2014-го за Порошенка, ці шанси було продано, причому дуже дорого під акомпанемент анекдотів від Луценка. Так було, коли він був головним міліціонером, зберігши у недоторканності прогнилу ментовську систему, так було і коли він був головним прокурором, якому було не досить п’яти років, аби посадити хоча б одного з відкритих ворогів України. Що вдієш, не вистачило часу — увесь час пішов на анекдоти, які Юра починав розповідати щоразу, коли чув незручні для себе запитання. Не буду їх повторювати, скільки можна? Мене інше непокоїть — коли проти невідомо якої влади, яка стала наслідком історичного непорозуміння, виступає наскрізь брехливий оповідач не завжди доречних анекдотів, мені тривожно за наше майбутнє. Тому що може статися, що за певний час ми зрозуміємо, що Зеленський — це ще було не найгірше. Так само як зрозуміли колись, що далеко не найгіршим був його попередник, який, на жаль, не може, як видно, без анекдотів від Юри. А це означає, що слід шукати когось третього. Разумкова не пропонувати.