З початком повномасштабної війни аграрний сектор зіткнувся з новими викликами та випробуваннями. Як їх прийняти та вистояти в непростих реаліях сьогодення? Про це спілкуємося з народним депутатом України, Почесним президентом Групи компаній «VITAGRO» Сергієм Лабазюком.
— Пане Сергію, як оцінюєте нинішній стан агропромислового комплексу України і яким бачите його майбутнє?
— Станом на сьогодні агросектор України довів, що це ключова галузь. Те, що зроблено агросектором за останні 10 років в Україні, — це надзвичайно великий результат. Бо якщо порівнювати з будь-якою розвинутою країною світу, українці нічим не поступаються. Можливо, лише тим, що не мають доступу до дешевого ресурсу. Але починаючи від нашого історичного вміння працювати і продовжуючи сучасними досягненнями, однозначно український аграрний сектор на високому рівні. Агросектор дуже в Україні пішов вперед, і часто в технологіях, у досягненнях ми на порядок вище, можемо сьогодні навчити тих, хто ще вчора навчав нас. Бо ми робимо висновки і разом вчимося. Фермер готовий ділитися досвідом, великі підприємства завжди щось експериментують, і ці експерименти дають змогу шукати спільну модель господарювання.
— Які виклики нині стоять перед державою в аграрному секторі і які питання потрібно вирішувати насамперед?
— В першу чергу нам потрібно виграти війну. А аграріям ще й війну економічну. Які виклики? Ми, на жаль, зрозуміли, що під час війни ключовими стали логістичні шляхи, доступ до дешевого ресурсу в цілому, до грошового ресурсу і, звичайно, дефіцит ресурсу трудового. Ми зіткнулися з тим, що 7–8 млн українців покинули Україну. Маємо надію, що більшість повернеться. Мільйон-півтора мобілізовані й задіяні у військовому процесі. Частина з цих людей вчора працювала в агросекторі, й це були кваліфіковані персонал і робітничий персонал, сьогодні не вистачає і трудового ресурсу. Український аграрний сектор довів, що завдяки новітнім технологіям може працювати з нестачею ресурсу фінансового, але якщо не буде механізатора, якого можна посадити за трактор, чи агронома, який контролює і організовує роботу, буде надзвичайно важко. Я вірю, що нам вдасться цей процес пройти.
Також у цьому році, як і торік, ми стикнулися з проблемою реалізації сільгосппродукції, яку виростили, яка зберігається на складі чи ще в полі. Блокада Чорного моря, через яке йшло 95% продукції на експорт, блокада і сусідніх європейських країн.
Ми не можемо везти до традиційних ринків Азії, Єгипту, Африки, Китаю — довелося переорієнтовуватися на європейські ринки. І ми прийшли до висновку, що це в рази дорожчий транспортний шлях. Якщо до війни вивезти на кордон, щоб по ДАПу продавати, було 30 доларів плюс-мінус на тонну, то в процесі війни логістика стала коштувати 100–150 доларів на тонну. І це лягло на плечі агровиробника, що знизило прибутковість, а дуже часто це була нульова або мінусова рентабельність. Ми стикнулися з новою проблемою — широка-вузька колія. В нас в Україні широка, в Європі вузька. І більшість переходів або були зруйновані, або не працювали, а ті, які працювали — не могли багато пропустити.
Ми починаємо розуміти, що нам потрібно переробляти свою продукцію. А це дасть і часткове ВВП для країни, можливість розвивати агросектор.
— Всі ці питання вплинули на те, що аграрії були вимушені змінювати структуру посівів, віддавши перевагу менш затратним культурам та здешевлювати собівартість?
— Групі компаній «VITAGRO» теж довелося вирішувати ці проблеми — переорієнтовуватися на інші ринки і на іншу логістику, міняти технологію і структуру посівів. В Україні в 2023 році в рази менше посіяли кукурудзи. Це валовий продукт. А дорогий газ, ціну на який ніхто не брався прогнозувати, коли планували посів. Зараз поки не сезон, ціна на газ зменшилася завдяки обмежувальним процесам, а саме — забороні експорту за кордон газу з України і стримування ціни в такий період. Але це не факт, що ціна не підніметься в опалювальний сезон і одночасно в сезон збору і сушіння кукурудзи. І висока ціна добрив, і затрати на сільгосппродукцію на вирощування, що зросли, також вплинуть на собівартість. Тому кожен агровиробник змушений шукати альтернативні варіанти по технології, а саме — здешевлювати собівартість і зберегти планову врожайність.
У полі сьогодні плановий врожай є, і він виглядає досить непогано. Тому просимо Бога сприятливої погоди і всіх інших факторів, які потрібні для того, щоб зібрати, а потім реалізувати вирощену продукцію.
Сівозміна в будь-якому разі мусить бути, і будь-який відповідальний агровиробник буде враховувати два фактори — агрономічну складову й економічну, вони взаємопов’язані. Можна кілька років сіяти економічно вигідні культури, але так знищиш землю і завтра не зможеш отримати прибуток. Інфраструктура, яка збудована — елеватори, техніка і тракторний парк, вони потребують дотримання всіх етапів. Тому я не вірю, що в нас будуть виробники, які зіграють винятково в економіку. Але частково така ситуація буде.
— Втрата ринків збуту чи не найболючіша проблема, що гостро постала під час повномасштабної війни, коли росія блокувала вихід до чорноморських портів. Втім, вона ж скористалася цією ситуацією на свою користь.
— Так, на жаль, ми втрачаємо традиційні ринки. Україна є одним із найбільших виробників сільськогосподарської продукції, і факт, що ми були тією складовою, яка відповідала за продовольчу безпеку в світі. Всі країни намагалися мати стратегічний запас продукції мінімум на один рік і на 2–3 роки. Тенденція, коли немає можливості забезпечити Єгипет, який 100% купував пшеницю в Україні, то вони цей обсяг продукції купують в росії. А ми втрачаємо цю країну для експорту. І якщо в них співпраця виллється у довгі контракти, будуть відпрацьовані логістичні маршрути, є ризик, що коли повернеться нормальний формат просування по морю, ми цей ринок можемо втратити. Тому нам нині потрібно перемогти у війні та однозначно шукати альтернативні варіанти. А це і переробка власної продукції, що дасть можливість продавати на інші ринки, більш розвинуті країни. А якщо повертати Єгипет, то з доданою вартістю на нашу продукцію.
— Український аграрний сектор неодноразово всупереч всім обставинам довів, що готовий навчатися, експериментувати, впроваджувати нове і впевнено крокувати вперед. Земля не дає шансів розслабитися, а навпаки, десь надихає і допомагає здолати труднощі. До чого потрібно готуватися зараз?
— Статистика за останні два роки холодна і не завжди результати на нашу користь, але вона реальна і об’єктивна. Щоб думати про завтра, нам потрібно чітко розуміти, аналізувати вчора, крокувати сьогодні, тоді буде завтра.
Перебої з електроенергією ми пам’ятаємо всі. На сьогодні в нас перевиробництво, восени потрібно бути готовим, що проблеми з електроенергією знову будуть і до них треба бути готовим. Одне з найскладніших питань, з яким ми вже стикнулися і стикнемося по завершенні війни, — це трудові ресурси. Коли з війни повернуться мобілізовані воїни, нам потрібно їх адаптувати до мирного життя, потрібно переосмислити підходи до людей, як ми будемо працювати далі, як мотивувати.
В зонах, де триває війна, ми багато втратили — тисячі тонн зерна, техніку, худобу. І що ми зможемо повернути — невідомо. І землі швидко не повернеш і не відновиш. Десятки років знадобиться.
Український агропромисловий комплекс в час війни втратив близько 18 млрд доларів через порушення логістики та зниження цін. Тому питань дуже багато, і їх потрібно вирішувати.
Нам слід збалансувати законодавство України і європейське. Ми сьогодні дуже добре розуміємо, що рухаємося до Євросоюзу, і цей процес незворотній. Але щоб бути готовими, багато потрібно зробити, щоб ми були конкурентні й мали доступ до дешевих ресурсів.
Ми маємо тут, у тилу, створити життя, в яке мають повернутися наші захисники, аби продовжити працювати і творити для наших дітей майбутнє і забезпечувати своїм батькам вдячне сьогодення.
Записала Олена ІВАНЮК.
