Уродженка Рівного, яка впродовж 15 років захищає кольори збірної Білорусі, Алла Цупер стала сенсацією зимової Олімпіади в Сочі. 34-річна фрістайлістка, яка було вже вирішила завершити кар'єру, повернулася і для багатьох несподівано здобула "золото" у лижній акробатиці. Чи не найпотужніший вболівальницький загін в Алли був у Рівному, на вулиці Соломії Крушельницької. Тут за неї тримали кулаки мама, сестра, а також маленька донька Ліза. Після Сочі спортсменка ненадовго повернулася у рідні пенати, де дала перше в житті інтерв'ю українським ЗМІ. Розповіла, чому поїхала до Білорусі і в чому секрет її успіху.
— Перша моя Олімпіада була дуже давно, у 1998 році в японському Нагано. З того часу у лижній акробатиці багато змінилося — стрибки стали значно складнішими, змінилися правила. Коли їхала до Нагано, не особливо й усвідомлювала, що це Олімпіада. Цього разу було все по-іншому. Перед Сочі у зв'язку з народженням доньки я два роки не виступала. Коли запропонували повернутися у великий спорт, довго думала, чи варто. Зрештою, розпочала підготовку до Ігор менш ніж за рік до їхнього початку, у травні. Налаштована була рішуче — піднятися на п'єдестал, це була мета життя. На це були спрямовані усі мої зусилля, і приємно, що усі мене у цьому підтримували. Так, у Рівному сестра та батьки допомагали доглядати за дитиною. Коли перемогла, не могла у це повірити, все було як уві сні, напевно, і нині не до кінця це усвідомлюю. Білоруські репортери весь час нагадували, що це моя п'ята Олімпіада, а я старалася думати, що це моя перша Олімпіада. Коли стрибала, не думала ні про місце, ні про бали, просто виходила і робила роботу. — Які враження залишилися від Сочі? — Все було добре організовано. В олімпійському селищі нормальні туалети, харчування, нічого такого, як писали в Інтернеті. Мене в Сочі підтримував чоловік, у фіналі за мене вболівали дівчата з Росії, України, зокрема, рівнянки Ольга Полюк та Анастасія Новосад. — Не шкодуєте, що свого часу вирішили поїхати до Білорусі? — До Білорусі я поїхала у 1998-му. Після Нагано в Україні вирішили, що з мене нічого не буде. Мені ж хотілося продовжувати тренуватися, показувати результат. Звісно, що переїзд цей дався мені непросто, це ж інша країна, усі рідні тут. Перші два роки було тяжко, потім якось усе налагодилось. В Білорусі я почала показувати те, чого хотіла, почала займати призові місця на етапах Кубка світу. Умови підготовки і ставлення до спортсменів не порівняти. У нас є все, що потрібно. Напевно, якби я залишилася в Україні, то нічого б не досягла. За Україну разом зі мною виступали Станіслав Кравчук, Енвер Аблаєв, їм сказали "до побачення", хоча на Олімпіаді в Сочі високі результати демонстрували саме вікові спортсмени. — Про шосту Олімпіаду не думаєте? — Поки що хочу відпочити, побути з сім'єю, а там подивимося, може завершу кар'єру, а може — ні.
