Двадцять медалей на чемпіонатах України різних рівнів здобули протягом нинішнього року рівненські велосипедисти-шосейники. Наш провідний тренер Анатолій Чаюк, а переважно саме його вихованці вибороли нагороди, розповідає, що такого успішного сезону у наших велогонщиків ще не було. Разом з тим п.Чаюк нарікає на різноманітні проблеми — фінансування не вистачає, дітей, охочих до спорту, меншає, та й з боку чиновників не завжди є розуміння. При цьому нагадує, що саме велоспорт дав Рівному двох чемпіонів світу — Олега Чужду та Сергія Гончара.
— Найбільший внесок у загальну скарбничку зробила Ольга Шекель, — розповідає Анатолій Чаюк, — на її рахунку чотири золоті та дві бронзові медалі на юніорських чемпіонатах України. Нині вона лідер у своїй віковій групі в державі, у 17 років є кандидатом до основної збірної. Два «золота» також серед юніорів виборов Павло Давидюк. На жаль, через травму не змогла продемонструвати свої здібності ще одна юніорка Інна Бестюк, обмежившись срібною медаллю. Варто відзначити і 15-річну Анастасію Гайдук, яка, незважаючи на свій вік, здобула юніорське «золото». Крім того, медалі в активі юнаків Василя Кравчука, Юрія Ступницького, Вадима Кругляка, Владислава Кореня. — А серед дорослих є успіхи? — Олег Чужда-молодший — син нашого видатного гонщика — хоч і живе в Іспанії і виступає за тамтешній клуб, на всеукраїнських змаганнях захищає честь обласного товариства «Колос». На чемпіонаті України у Чернівцях, де змагалася уся вітчизняна велоеліта, в індивідуальній гонці на час він став другим. Згодом брав участь у чемпіонаті світу, де увійшов до четвертого десятка. Не можу не згадати про нашого вихованця Олександра Шейдика. У складі донецького клубу «ISD-Lampre-Continental» він став найкращим гонщиком України в європейському рейтингу. Протягом сезону він був призером багатоденок у Румунії, Польщі, Ірландії та Росії. — А яка доля Сергія Гончара після завершення спортивної кар’єри? — Він хотів працювати тренером в Україні. Приїздив до столичних функціонерів, пропонував свої послуги. Але його досвід виявився непотрібним. Тому нині Сергій працює тренером молоді у російському клубі «Катюша». До речі, за короткий термін він зміг вже себе проявити. Його підопічний з цієї команди на чемпіонаті світу серед молоді став четвертим. — Де нині в області головні центри велоспорту? — Це велоклуб «Пролог-Захід», відділення діють у Рівному при ДЮСШ «Колос», ДЮСШ №4 та ДЮСШ №5, а також при «колосівській» спортшколі у Здолбунові. Власне, це і все. Кілька років тому було ще відділення у Млинові, але його закрили. А ще, як на мене, велосипедисти своїми двадцятьма медалями заслужили на те, щоб при ОШВСМ було створено відділення велоспорту. Адже навчання там — суттєва підтримка для спортсмена, як моральна, так і матеріальна. Мене часто вихованці запитують, чому представники деяких інших видів спорту не мають таких результатів, але при цьому числяться в ОШВСМ. — Якщо ми згадали про ОШВСМ, то чи мають наші велогонщики шанси потрапити на Ігри до Лондона? — Серед шосейників ліцензій ще не розігрували. Вважаю, і Шейдик, і Чужда можуть поборотися за путівки. — Велосипедів за останні роки на вулицях Рівного помітно побільшало. А чи побільшало дітей, охочих займатись велоспортом? — Хоча у нас в клубі займається понад півсотні спортсменів, знайти дітей стало значно складніше. Набір ми розпочинаємо з 12 років. На цьому етапі важливо дитину зацікавити. Якщо одразу дати якісь навантаження, примусити підтягуватися чи віджиматися, вона завтра просто не прийде. Тому я зі своїми колегами Денисом Паршиковим та Олександром Кравчуком для найменших вигадуємо різноманітні конкурси, ігри. Вже потім починаються щоденні виснажливі тренування. Тут вже у дітей інші стимули — участь у змаганнях, можливість поїхати в інші міста. При цьому дуже важливо, що нам є з кого брати приклад. Той же Гончар, коли ще виступав, постійно передавав якусь екіпіровку, запчастини. Для юних спортсменів була велика честь отримати, скажімо, футболку від чемпіона світу. — Наскільки велоспорт дорогий вид? — Велосипед рівня чемпіонату України коштує 14-15 тисяч гривень. Якщо ми за рік придбаємо один такий, то добре. Минулі кілька років нам «місто» купувало велосипеди, на жаль, цього року не купило. Загалом техніка зношена. Форма, запчастини — це все лежить на плечах батьків. А ще треба 200 л бензину щомісяця, щоб супроводжувати спортсменів під час тренувань. Доводиться ходити і просити у спонсорів.
