Чотири роки тому на Рівненщині провели небачену досі операцію. Тоді на гелікоптерах у Рівне прилітали генеральний прокурор України Юрій Луценко, керівник військової прокуратури Анатолій Матіос та голова СБУ Василь Грицак. Був вилучений бурштин, затримані поліцейські, прокурори та працівники СБУ, а заступника обласного прокурора Андрія Боровика показово перед камерами вивели у наручниках. Після цього «столичні кінорежисери» розповідали, що знищили «бурштинову мафію», керівником якої назвали Боровика. Однак після помпезних затримань бурштин на Поліссі видобували, як і раніше, а справа розвалилася у судах. Колись названий босом мафії Андрій Боровик зараз працює деканом юридичного факультету МЕГУ та з прикрістю згадує ті події.
— Минуло вже чотири роки після того, як вас у наручниках виводили з приміщення обласної прокуратури. Однак ми знаємо лише загальні обставини, а що відбувалося за «лаштунками» цієї справи?
— Все почалося з того, що у Верховній Раді виступив депутат Ігор Мосійчук, який з листочка прочитав, хто на Рівненщині «кришує» видобуток бурштину. Тоді ми з прокурором області узяли відеозапис цього виступу та почали з’ясовувати, чи справді люди, яких назвав тодішній депутат, причетні до видобутку бурштину. Було проведено кілька спеціальних операцій та вилучено 4,5 тонни бурштину, затримані працівники поліції, начальник відділу СБУ, начальник прикордонного загону та інші. Однак після цього нам надійшла вказівка від генерального прокурора Юрія Луценка усіх випустити та усе припинити. Ми відповіли, що хай сам бере на себе таку відповідальність.
— Якщо ви боролися з незаконним видобутком бурштину, то як стали босом «бурштинової мафії»?
— До нас надійшла скарга від іноземця, який займався контрабандою предметів старовини, що тодішній начальник СБУ Рівненщини та начальник слідчого відділу вимагали з нього 10 тисяч доларів хабара. За ці гроші вони обіцяли закрити кримінальне провадження проти нього. Коли це стало відомо, ми залучили працівників управління власної безпеки центрального апарату СБУ з Києва, було проведено відповідні заходи, завдяки яким вдалося задокументувати факт вимагання грошей керівником СБУ та його спільником. Було відкрито кримінальне провадження. Однак керівник СБУ виявився чи то кумом, чи то найкращим другом голови СБУ Василя Грицака. Всі матеріали цієї справи та документи негласних слідчих розшукових дій зникли з сейфа під час обшуку мого кабінету. До сьогодні ніхто не знає, де вони. Наступного дня наказом Грицака у Києві був розформований цілий відділ внутрішньої безпеки СБУ, який займався цією справою. Працівників служби просто вигнали з роботи та вивели «поза штат», щоб замести усі сліди.
— Тобто ви стверджуєте, що вас підставили?
— Судіть самі. Майже усі, хто проходив по цій справі, поновились на посадах. Бо справа про «бурштинову мафію» — це твір на вільну тему. Мені написали, що я хотів вкрасти бурштин, якого немає. Більше того, додали, що взяв невстановлену кількість хабара у невстановлених осіб. Експерт, який зумів оцінити кількість бурштину, якого взагалі не існувало в природі, помер наступного дня, як підписав довідку про його вартість. Військові прокурори просто підробили його підпис. За цим фактом уже порушено кримінальне провадження, яке розслідується.
Узагалі, коли почалося розслідування справи «бурштинової мафії», то голова НАБУ Артем Ситник написав Юрію Луценку, щоб їм цю справу передали. Адже це їхня підслідність. Однак Луценко побоявся, що суспільству стане відомо, що ця справа повністю сфальсифікована, тому й не передав. Відписали, що серед підозрюваних є один працівник СБУ, тому справу розслідуватиме військова прокуратура. До мене приходили у СІЗО з пачкою паперу і вимагали підписати, ніби це мої покази. Обіцяли по-тихому закрити усі порушені справи та повісити на мене лише підробку якихось документів. За це мені мали б дати рік умовного терміну і я був би на волі з дружиною і дітьми. Звісно, що я відмовився.
— Офіційно повідомляли, що під час обшуків у вас вдома знайшли бурштин, злитки золота й колекцію дорогих годинників…
— Вони такого наговорили, щоб створити картинку. Насправді ніякого бурштину і золота у мене вдома не знаходили. У жодному протоколі обшуку, у будь-яких інших матеріалах справи ніхто цього не знайде. Все, що зробили слідчі, це забрали ювелірні речі моєї колишньої дружини. До цього часу нічого не повернули. Колекція годинників, про яку всім розповідали, справді моя. Однак це лише копії відомих брендів. Більшу частину з них мені подарували. Уже була маса експертиз, які усе це підтвердили. Максимальна ціна найдорожчого годинника з цієї колекції коливається у межах 500 доларів США. Крім того, працівники військової прокуратури навіть написали мені лист, що ці годинники взагалі не мають жодного відношення до справи, не є речовими доказами і будуть мені повернуті судом.
— Що відбувалося після того, як вас затримали?
— Гелікоптером мене доправили до Києва та посадили у слідчий ізолятор Служби безпеки України, який вважається закритим ще з 2003 року. Будь-яка згадка про нього відсутня і у Законі України «Про попереднє ув’язнення». Тобто його по факту не існує. Щоб ви зрозуміли, це СІЗО схоже на вагон-купе, де нічого немає, крім кнопки виклику. І там я сидів цілих два місяці. До мене посадили особу, яка обвинувачується в потрійному вбивстві. Оскільки йому «світило» довічне позбавлення волі, то працівники правоохоронних органів домовилися зменшити йому майбутній строк, якщо зі мною щось станеться. Мовляв, повішуся чи накладу на себе руки. Спочатку в нас були конфлікти, проте він фізично не зміг зробити того, що від нього вимагали. Це усе підтверджено документально, він офіційно дав покази.
— І чим ви займалися у СІЗО?
— Займався листуванням. Просив, щоб мене тримали у людських умовах. Бо те, що там відбувалося, було схожим на катування. У мене цукровий діабет, проте мені не давали інсуліну. Не допускали до мене медиків. Я став після СІЗО інвалідом другої групи. Тоді я почав писати уповноваженому з прав людини і отримав відповідь, що мене не можуть там тримати, бо це СІЗО закрите. Після цього мене перевели до Лук’янівського СІЗО. Загалом я перебував під вартою майже рік — без двадцяти днів.
— Що з вашою справою?
— Мене тримали під вартою, поки кримінальне провадження не передали в суд для розгляду по суті. Коли суддя узяв у руки кримінальне провадження, то жахнувся. Всім було незрозуміло — за що я сиджу. Адже в обвинувальному акті чорним по білому пишеться, що я з невстановленими особами отримав від невстановлених осіб у невстановлений період невстановлену кількість грошей. І це хотіли розглядати у Печерському суді! Однак усі судді відмовилися бути до цього причетними. Потім її передали у Голосіївський суд, де повторилася схожа ситуація. Дарницький суд при розгляді справи одразу мене випустив із СІЗО. Адже визнав, що цю справу повинні були розслідувати не військові прокурори, а детективи НАБУ. Коли про це стало відомо тим, хто сфабрикував справу, то вони все зробили для того, щоб розглядати її в іншому суді. Військова прокуратура подала клопотання до Верховного суду, щоб передати цю справу до Львова. Верховний суд їм відмовив, проте наступного дня з’явилася ухвала, яка це дозволяє.
Ви не повірите, але у нас є дві різні ухвали під одним номером. Тому мою справу три роки розглядали у Львові. За цей час колегія суддів визнала, що в цій справі допущено істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, тому повернула її назад до Офісу генерального прокурора України. Адже обвинувальний акт не відповідає вимогам Кримінального кодексу.
Якщо знову буде відкрито кримінальне провадження, то цю справу мають закрити на другий день у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування. Якщо прокурори перепишуть обвинувальний акт, то тоді мою справу будуть знову розглядати. Однак сфальсифікована справа уже, по суті, розвалилася. Адже я за ці чотири роки — не обвинувачений, не підсудний, а лише підозрюваний.
— Чим ви займаєтеся, поки тягнуться суди?
— Свою наукову діяльність я розпочав ще до цих усіх неприємних подій. У мене була готова дисертація. Коли я вийшов із СІЗО, то вирішив її захищати. Однак тодішній генеральний прокурор Юрій Луценко заборонив видавати мені диплом. Тому я отримував диплом два роки. Коли став кандидатом юридичних наук, то у 2017 році почав викладати у МЕГУ. Адже тут був оголошений конкурс на посаду старшого викладача. Потім я став доцентом кафедри, професором кафедри. Пізніше деканом юридичного факультету МЕГУ.
Я є автором понад 180 наукових праць, 7 монографій, 5 з яких вийшло англійською мовою в країнах Євросоюзу, 9 навчальних посібників та підручників, 5 з яких рекомендовано МОН України, низки фахових наукових статей в галузі боротьби з корупцією, кримінального та кримінально-виконавчого права, мої книги знаходяться у бібліотеці конгресу США та Європейського суду з прав людини. Крім того, я є почесним професором двох вузів країн Європейського Союзу (Чехії та Словацької Республіки).
— Які ваші плани на майбутнє?
— Я чекаю, поки у сфальсифікованій проти мене справі приймуть остаточне процесуальне рішення. Після цього планую поновитися на посаді. Однак я не збираюся надалі працювати в обласній прокуратурі. Буду кудись переводитися та продовжу викладацьку діяльність в університеті. Зараз я усім студентам розповідаю про справу «бурштинової мафії». Вони сміються і вчаться на моєму прикладі, як потрібно відстоювати справедливість.
Олена ІВАНЮК.
