Для переважної більшості населення Західної України вояки УПА — герої, можливо, найбільші національні герої в історії боротьби українців за незалежність. Проте для багатьох УПА ще й досі — група бандитів, зрадників і запроданців. Немає суперечливішого явища в історії України, аніж УПА. Ніщо так сильно не розділяє наше суспільство, як проблема визнання ОУН-УПА. Причина таких різних оцінок полягає в нерозумінні багатьма людьми мотивів, які спонукали бійців УПА до збройної боротьби.
Жорстокі репресії нацистів на тлі страхітливого нового порядку, антилюдська сутність якого проявлялася з кожним днем все більше, призвели до зростання опору місцевого населення і прискорили рішення Організації Українських Націоналістів-бандерівців (ОУН (б)) про створення власної партизанської армії. У жовтні 1942 р. член ОУН(б) Сергій Качинський-«Остап» сформував перші частини УПА. Сьомого лютого 1943 р. сотня Григорія Перегійняка вчинила напад на німецькі поліційні бараки у містечку Володимирець. З цього часу починається антигітлерівська боротьба УПА. Вона обороняє українське мирне населення не тільки від німецьких карателів, а й від радянських та польських партизан. Витіснення з України німецьких військ радянськими неминуче сприяло назріванню конфлікту між УПА і радянською владою. Оскільки армійські частини були погано пристосовані до придушення українського національно-визвольного руху, не виявляли особливого запалу в боротьбі проти УПА, в Україну були кинуті добірні частини НКВС, які не зупинялися перед масовими вбивствами та насильствами щодо мирних жителів, розстрілами заручників, провокаціями. Саме в Рівненській області започатковано відпрацювання вкрай брудного способу боротьби з українським підпіллям шляхом застосування провокативних спецгруп. Одна з таких спецгруп активно діяла на Рівненщині вже навесні 1944 р. і нараховувала у своєму складі 80 спеціально відібраних бойовиків. Особливо жорстоким засобом радянської влади в боротьбі з українським підпіллям були репресії проти родин вояків УПА та підпільників. Вже у 1944 р. практично в кожному районі розпочалося виселення селянських родин, про що збереглося багато архівних свідчень. За деякими підрахунками, впродовж 1944-1952 рр., із західних областей України примусово вислано у віддалені регіони СРСР 192 543 члени сімей учасників українського національно-визвольного руху. З них на Рівненську область припадає 33 975 місцевих жителів. Для території Рівненської області це були значні демографічні втрати, зважаючи також на загибель значної частини населення під час другої світової війни. За радянськими інформативними матеріалами, з лютого 1944 р. до 31 грудня 1945 р. кількість полеглих вояків УПА у всіх областях загалом становила 103 313 осіб, затриманих — 110 785, арештованих членів ОУН — 8 370 осіб. Оскільки українському рухові вже до кінця 1945 р. були завдані масові людські втрати, кількість жертв наступних років була дещо меншою. В 1946 р., за радянськими даними, було вбито 10 774 вояків УПА, арештовано 9 541, вийшло з повинною 6 120 вояків. У 1947 р. каральні органи СРСР убили понад 3 тисячі та арештували майже 5 тисяч осіб. У наступні роки не ставало менше тих, кого ставили за мету знищити радянські органи.
