Чотири десятки років тому довелось мені працювати вчителем у сільській школі неподалік білоруського кордону. Село було таке як і всі — із досягнень цивілізації доступною була лише електрика, яка періодично вимикалася. Тому уроки в школі починалися не о восьмій тридцять, як у місті, а о дев’ятій, коли в класі вже було видно без електричного освітлення.
Дорогою на роботу я щодня проходив повз стару садибу на березі колишньої річки, перетвореної совєцькими меліораторами на потічок. До цієї оселі, на відміну від сусідніх, не тягнулися електричні проводи — бабуля, що там самотньо мешкала, не хотіла витрачатися на світло. До цього я все життя мешкав у місті, тому з цікавістю спостерігав за життям згаданої немолодої жінки. Виявилось, що вона живе практично повністю натуральним господарством, купуючи в сільському магазині лише хліб, сіль та сірники. Все інше було або своє (бульба та інша городина, молоко, яйця, м’ясо), або з лісу (гриби, ягоди, дрова). Згадавши своє міське життя із світлом, газом, гарячою водою, центральним опаленням та їжею з базару та магазину, я подумав тоді, що ця бабуля, на відміну від мене, точно виживе в разі ядерної війни чи ще якогось катаклізму, який зробить життя у місті неможливим. Почуття з цього приводу в мене були різні. Звісно, я був щиро радий за бабулю, якій не страшні відсутність світла, води, каналізації та усього іншого. Проте заздрити їй з цього приводу теж якось не виходило. Хотілось дивитись вперед! У майбутнє, яке має стати ще більш комфортним завдяки технічному прогресу! Тепер я знову згадав про ту бабулю, яка так і прожила все своє життя без електрики так і не дочекавшись ядерної бомби. І не вона одна — порожніх будинків, у яких після смерті власників роками, а то й десятиліттями ніхто не живе, у тих краях тепер тисячі! Не допомагає навіть висока народжуваність — ще один атрибут середньовіччя, збережений у поліських селах разом із відсутністю водогону та каналізації. Не хочуть чомусь люди жити у лісі як триста років тому, аби вижити у випадку ядерної війни. Хочуть тепла, комфорту та інтернету! Тепер виявилось, що це все треба захищати від російського ворога. Втекти до лісу усім все одно не вдасться, тому треба того ворога перемагати. І чимшвидше, поки їхній фюрер остаточно не здурів!