Проживши 21 рік у шлюбі, рівнянка Ольга (імена з етичних міркувань змінено) наважилася на розлучення. Її подружнє життя не було безхмарним: чоловік, говорить вона, постійно пив і розпускав руки. Втім, після розлучення на поверхню спливли ще жахливіші епізоди її сімейного життя, які торкнулися чотирирічної доньки — Маринка якось розповіла мамі страшні речі, які з нею виробляв тато. Ольга ще на початку червня звернулася у правоохоронні органи, однак і досі немає результатів розслідування. Тамуючи сльози, Ольга, прийшовши в редакцію, поділилась своїми гіркими спогадами.
— Мій чоловік Володимир пив ще до весілля. Однак мати змусила мене вийти за нього заміж, бо він мене згвалтував. Все життя чоловік жив у своє задоволення, нічим особливо не переймаючись. А алкоголь робив його нелюдом. Чоловік неодноразово кодувався від вживання алкоголю, з цього ж приводу він лікувався в Острозькій психіатричній лікарні, однак ніщо не допомагало. Він постійно пив і бив мене. Чомусь мені здавалося, що причина такого поганого ставлення до мене в тому, що у нас немає дітей. Врешті, на сімнадцятому році спільного життя у нас народилася дівчинка. Я раділа, що нарешті все буде у нас добре. Однак чоловік продовжував пити і битися, не раз кидався на мене з ножем (у довідці, виданій обласним центром психічного здоров’я населення, записано, що у нього констатували психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю). Раз побив мене на очах дитини так, що у мене був струс мозку. Щоб захиститися, мені з донькою, лягаючи спати, доводилося щоразу зачинятися у кімнаті на замок. Неодноразово, коли чоловік лютував, я зверталася у міліцію. Але працівники міліції, дізнавшись, що ми не розлучені, відмовлялися їхати його втихомирювати. У січні цього року, я не витримала і ми розлучилися, однак продовжували жити в одному будинку. Я помічала й раніше, що донька після того, як я її на деякий час залишала з батьком, ставала якась не така, як звичайно, нервова дуже. Якось після вихідних, проведених з батьком, донька не могла ходити. Я завела її до лікаря, і він виявив розтягнення зв’язок, підвивих ноги. Я не могла зрозуміти, звідки все це взялося, поки якось не побачила, як чоловік тягне доньку за ноги. Я, щоб приструнити його, налякала міліцією. Перед Великоднем цього року я змушена була на деякий час залишити Маринку на чоловіка, щоб піти у податкову інспекцію (батьки мої померли, тож дівчинку не було до кого завести). Коли я повернулася, дивлюся, а донька стоїть напівроздягнена на порозі. Кричить до мене: «Я не піду в хату, бо там Володя!. Мамо, він мене мучив!». Чоловік, почувши це, напав на доньку зі словами: «Ти — ябеда!». І Маринка зразу притихла. Дивлюсь — а в неї губи сині. Я зразу накинулася на чоловіка: «Що ти їй робив?». Однак і припустити не могла, що тоді сталося. Наважилася розказати правду мені Маринка тільки у червні. «Тато» виявляється, розбещував доньку, задовольняючи свою статеву пристрасть неприродним способом. Причому це було неодноразово. Почувши таке, я була шокована. Крім цього, виявила на животі дитини подряпини від «татових» рук. Спочатку хотіла його зарубати. Вже й взяла сокиру, але зателефонувала до подруги і та мене від цього відмовила. Каже: «Подумай про дитину. Якщо зарубаєш — сядеш у тюрму. З ким тоді буде Маринка? А ще, не дай Бог, не ти його, а він тебе зарубає. То що тоді?». Я вирішила діяти по закону і 5 червня звернулася в міліцію. На чоловіка не могла дивитися. Тож віддала йому ключі від своєї квартири і виставила з хати. Правоохоронці з розглядом справи не поспішали, а колишній чоловік, напившись, телефонував і хвалився: «Кум мене все одно витягне». Адже начальник слідчого відділу міського управління міліції Сидорчук — наш кум: його дружина хрестила нашу доньку. Добитися якоїсь інформації про хід розслідування я не могла. Тому, вирішивши, що він дійсно покриває мого колишнього чоловіка, звернулася у міську прокуратуру. Слідчий прокуратури провів опитування доньки. Однак через два дні документи по цьому опитуванню чомусь зникли. Я тоді звернулася до обласного прокурора. Після цього документи по справі доньки знайшлися чомусь у службі у справах неповнолітніх, причому в них не було протоколу допиту дитини. З міської прокуратури я отримала нарешті відповідь про те, що 30 червня проти мого чоловіка прокуратура порушила кримінальну справу і що її на розгляд передано у провадження начальника відділення з розслідування тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілих при УМВС у Рівенській області Миколи Якубця. Він зразу до мене поставився з недовірою. Зараз же у мене враження, що він взагалі не має наміру захистити дитину, а просто збирає на мене бруд. Скільки я не намагалася дізнатися у нього про хід слідства, мені це не вдавалося, оскільки п. Якубець постійно ухилявся від зустрічі зі мною. Натомість мій колишній чоловік і його родичі в курсі усього, що робить слідчий. Навіть дивно, що вони так добре з цього приводу поінформовані. Лише коли я звернулася нещодавно до першого заступника начальника облуправління міліції Бужанського, Якубець нарешті показав мені відеозапис допиту дитини та взяв її речі на експертизу (це через три з половиною місяця після звернення!). Таке враження, що правоохоронці спеціально затягують слідство, адже з часом довести вину мого колишнього чоловіка буде все тяжче. А тиждень тому Якубець, вочевидь, будучи п’яним, зателефонував мені увечері додому, обізвав нецензурними словами і звинуватив у тому, що я все брешу про свого чоловіка. Але я не маю наміру здаватися. Адже моя донька перебуває у стресовому стані, вона боїться чоловіків. Після того, що з нею трапилося, я змушена лікувати її у психіатра. В той же час я не знаю, де ще шукати захисту, адже мій колишній чоловік телефонує і погрожує мене з донькою вбити. Коментар обласного дитячого психіатра, лікуючого лікаря Маринки, Василя Галябара: — Я не можу стверджувати з абсолютною певністю, що дівчинка зазнала сексуального насильства. Мені здається, що все було так, як вона розповідає. Втім, не можу бути в цьому цілковито переконаним, адже дитина ще дуже мала і її могли навчити так говорити. Звісно, існують спеціальні методики, на підставі яких можна зробити висновки про вчинення чи невчинення щодо дитини насильства, однак вони теж приблизні. Єдине, чого не заперечую, це те, що у дівчинки помітна нервовість. Коментар першого заступника начальника слідчого управління МВС у Рівенській області Олександра Негрея: — Досудове слідство, згідно з законодавством, проводиться в межах двомісячного терміну. Чому затягнулося слідство по цій справі? Тому що поки прокуратура порушила кримінальну справу, поки передала її нам — минув час. І на сьогодні ще не всі експертизи проведено. Зокрема, дівчинка не пройшла психолого-педагогічну експертизу. Чому ми не затримали звинувачуваного? Тому що у нас немає для цього законних підстав. Адже його вина не доведена. Так, судово-медична експертиза не підтвердила факт згвалтування дитини, в якому громадянка звинувачувала свого чоловіка. Жінка стверджує, що колишній чоловік їй погрожує. Однак у неї немає жодних доказів цього: ні свідків, ні аудіо— чи відеозапису. Якщо ж жінку не влаштовував слідчий, вона могла звернутися до нас із клопотанням про його заміну. На сьогодні ця кримінальна справа перебуває на вивченні в обласній прокуратурі. Її витребували у нас ще тиждень чи два тому. Начальник відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства обласної прокуратури Євген Мокрицький від коментаря не відмовився, проте був дуже лаконічним: — Громадянка звернулася до нас зі скаргою. Тому ми здійснюємо зараз перевірку по цій справі. На жаль, поки що нічого повідомити по ній не можу, оскільки це — службова інформація, яка не підлягає розголошенню.
