Його ім’я згадують тоді, коли починають перераховувати успішних українських акторів. Сам він давно перестав бути винятково актором. Вже декілька років Богдан Бенюк займається політикою у ВО «Свобода». А щодо сцени, то він давно сам собі продюсер — спільно з давнім другом та кумом Анатолієм Хостікоєвим заснували компанію імені себе самих.
Бенюк наголошує, що представники театру зобов’язані «крутитись», інакше «на одних дотаціях не виїдеш». Днями актор відвідав Рівне, проїздом зі Львова, у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті в рамках фестивалю «Бузкові фестини» зустрівся із студентами, порозмірковував про сучасний театр, дав майстер-клас акторам студтеатру. Вистави ніякої не привіз — за словами Бенюка, йому легше проводити на свої вистави в театрі Франка в Києві бажаючих, ніж часто возити дорогі театральні проекти в інші міста. Побачити Бенюка в дії в Рівному можна було відносно часто — за останні років п’ять глядач побачив і комедію «Сеньйор з вищого світу», і рок-оперу «Біла ворона», і відомого «Швейка». А ось притчу «Про мишей та людей», за яку Бенюк з Хостікоєвим отримали Шевченківську премію (в один рік з рівненським театром), у Рівному ще не показували. Коли покажуть — невідомо. Богдан Бенюк наголошує, що нині гастролі можуть коштувати недешево, а ось фінансування не завжди вистачає. Хоча сумнозвісна криза, за словами актора, театри, зокрема його компанію, не дуже й зачепила. — Як позначилася криза на театрах? Та ніяк. Люди як ходили, так і будуть ходити, — наголошує Богдан Бенюк. — Це залежить від того, хто керує театром, наскільки ті люди віддані цій професії, люблять її й наскільки вони готові заробляти кошти «збоку». Незважаючи на те, що театр має певну дотацію, яку отримує від держави. Але дотація дотацією… Коли ти будеш отримувати 10 гривень від держави, то таке життя і будеш волокти. Криза — це своєрідний момент очищення. Насправді, найбільше у цей час втратили так звані «звйозди» — з їхніми дутими величезними гонорарами. ”Грошей на театрі не заробиш», — стверджує актор-продюсер, а тому всі вистави компанії створені за меценатські гроші. Хоча це не позбавляє необхідності постійно працювати над продажем всіх квитків. — Якщо ми не будемо на кожну нашу виставу заповнювати зали, ми побачимо таку відому фігуру, як дуля, — іронізує актор. А ось на запитання стосовно його «основного заробітку» — весільного тамади відповідає серйозно: — Я дорогий тамада. Завдяки цій роботі я маю машину, хату під Києвом — театр чи кіно нині цього не дасть. Але це та робота, яку я маю робити краще за інших, інакше мене не будуть запрошувати.
