Молоді люди завжди були тією силою, яка чи не найбільше вимагала змін в країні. Варто згадати лишень протести на граніті в 1990 році та внесок студентства у Помаранчеву революцію та Євромайдан. Але після вуличних акцій серед тих, хто потрапляли до влади, було обмаль молодих облич. Ба більше, політики почали використовувати молодь та майже перекрили їй доступ до управління державою. Через це в українців склалося хибне враження про аполітичну молодь.
Про процеси, які відбуваються в країнах колишнього соціалістичного табору, говорили експерти на міжнародній конференції з Грузії, Молдови та України. Мова цифр Напередодні було проведено масштабне дослідження молодіжних рухів в Україні, Молдові та Грузії. Його проводили Інститут демократії та соціального прогресу (IDSP), Фонд європейських прогресивних досліджень (FEPS) та Фонд Макса ван дер Стуля (FMS). Адже ці країни мають спільне минуле через СРСР та протягом 25 років своєї незалежності переживали різні “кольорові” революції. У кожній з країн є військовий конфлікт та кожна з держав підписала угоду про асоціацію з ЄС. Однією з частин дослідження стала соціологія. З нашої країни на базі “SD-платформи” опитали 1200 респондентів з різних областей віком від 14 до 35 років. Виявилось, що 66% опитаних не голосують на виборах. Хоч в Україні молодь представляє чверть виборців (9 мільйонів осіб). 84% твердять, що наша держава перебуває у скрутній ситуації через некомпетентність тих, хто нею управляє. Тим не менш, 75% опитаних оптимістично дивляться в майбутнє. 
“У нас розцінюють молодь як пасивних людей. Але насправді це не так. Результати опитування є дуже цікавими. Виявилось, що молодь залучається до політичних процесів, але коли їй це важливо. Хоч політики частенько забувають про цю соціальну групу. Така проблема поширена не тільки в Україні, а й в усьому світі. Дивлячись на політичні кампанії під час виборів різних партій, можна подумати, що політики опікуються лише пенсіонерами та робітниками. У свою чергу, молоді люди переймаються за своє майбутнє. Це можна чітко побачити під час виборів у Великобританії, коли Лейбористська партія за підтримки молодих людей отримала надзвичайно гарні результати на виборах. В Україні робота партій з молоддю взагалі обмежена. В нас політики бачать у молодих лише своєрідних “прапороносців”, які можуть прийти на той чи інший пікет. Рідко молодому активісту вдається стати політиком. Зазвичай, після походу лідера у політику молодіжна організація припиняє своє існування. І це в той час, коли у людей є великий попит на дійсно нові обличчя у політиці”, - розповідає експерт Інституту демократії та соціального прогресу Ігор Ільтьо. 
Основною проблемою є розчарування молоді у старій політичній структурі та відсутності спілкування. Адже максимум, що молодь може отримати від штабу політичної партії — це електронний лист на поштову адресу. На цьому діалог завершується. Не менш важливим є недотримання політиками їх обіцянок. Зазвичай, усі партії під час виборів просто забувають про молодь. Це призводить до відсторонення. А тим, хто приходять на вибори, байдуже, за кого голосувати. Хоч за Дарта Вейдера. Про участь молоді у самих виборах вже й не варто згадувати. В органах місцевої влади лише 10% є молодими людьми. Велика риба їсть малу Також молоді важко організуватися навколо когось чи навколо чогось, а вся «доросла політика» уже давно організована. Через це молодих до політики частіше не допускають. Адже в “старих вовків”, які “варяться” у політиці вже десятки років, давно напрацьована серія міжособистісних зв'язків. Вони об'єднані між собою спільними інтересами, проектами та минулим. Останнє не завжди буває чистим. Не рівні умови призводять до того, що «доросла політика» використовує молодь як ресурс. Найбільш активних молодих активістів партії намагаються переманити до себе та зробити із них собі подібних. Так би мовити, досвідчені політики просто “обігрують“ молодих. 
Незважаючи на такі тенденції, молоде покоління по-іншому реагує на політику і політиків. Молодь здатна до більшого залучення в політичні процеси, якщо усвідомить свою внутрішню силу, буде готова до системної роботи та самоорганізації.
Богдан СЛОНЕЦЬ, журналіст.
