Не так багато у нашому місті митців, які за життя удостоїлися такої честі, як вихід у світ книги про себе. Один з найкращих рівенських композиторів і аранжувальників Борис Забута книгу про себе побачив на ювілей — 60річчя. Автором досить ґрунтовної документально-публіцистичної праці став знавець місцевої культури Анатолій Дацков, на рахунку якого вже є книги про Анатолія Грицая, міський Будинок культури. У книзі є все — довге творче життя, історії про творчість провінційних музикантів, перелік оброблених та написаних Забутою творів, список нагород і фестивалів та ін. Немає лише пояснення, чому міська влада страшенно не любить відомого музиканта.
— Пане Борисе, що цікавого бачили влітку? — Щойно повернувся з іспанського міста Хондарібія, що у «країні басків», де разом з «Полісяночкою», дівчатами із «Срібної терції» та музикантами старого ансамблю народної музики «Наспів» брав участь у міжнародному фольклорному хореографічному фестивалі. До мене звернулася керівник «Полісяночки» Євгенія Жемчугова, яка попросила зібрати старих музикантів ансамблю, адже на фестивалі була умова — «живий» акомпанемент. Окрім українців, на фестиваль приїхали перуанці, поляки, болгари, росіяни і, звісно, самі іспанці. Треба відзначити, Україну приймали краще, ніж інші країни, оскільки ми завершували більшість концертів, а це — показник. А ще мені було приємно, що ця поїздка була поєднана з відпочинком, не так як позаторік з «Полісянкою» у Франції, коли ми мали по чотири концерти на день. В Іспанії вдалося погуляти, позасмагати. Дорога, щоправда, важка — три доби в автобусі. Але це дрібниці, сам же фестиваль був дуже приємним, вважаю, наші діти були там найкращими. — Ви сказали, що їздили в Іспанію із «старим «Наспівом». Чому стався цей поділ на «старий» і «новий»? — Десь так з року 2005 міським чиновникам у галузі культури чомусь стало не до вподоби, що таким оркестром, як «Наспів» керує Борис Забута. Я не знаю подробиць, але до мене доходили чутки, що начальник управління культури Андрій Ткачук дуже хотів, щоб керівником оркестру став його друг Валерій Марченко, як, власне, і сталося. Для чого це було потрібно? Думаю, лише для того, щоб отримати звання. І ось з тих пір почалися гоніння. Нам постійно дорікали: «Ви не заробляєте на себе гроші», при цьому музиканти отримували по 60 гривень зарплатні. Сьогодні новим «наспівцям», яких запросив Марченко, знайшли вже по 200 гривень. Потім я чув таке: «Забута не захотів працювати». Я, можливо, зрозумів би, якби мені пояснили, ніби немає грошей, чим платити. Безплатно музиканти грати не повинні — це ж не діти, які ходять у «Полісяночку» вчитись, це дорослі й дуже майстерні музиканти. Це віртуози, яким іноді мені важко було знайти заміну. Здається, у нас є Інститут мистецтв, музичне училище, проте на рівні «Наспіву» може грати далеко не кожен. А вийшло так: музиканти написали заяву «за власним бажанням», будучи впевненими, що за два місяці, як обіцяли, їх знову візьмуть на роботу. Минуло два місяці, три, п’ять, нам кажуть: «Забудьте ви про той «Наспів», його вже немає», натомість потім я дізнаюся, що з’явився новий колектив. Жоден із моїх музикантів сьогодні в ньому не грає, але залишилися й назва, й звання, до яких сьогоднішні керівники та музиканти не причетні. — Ансамбль «Наспів» має більш ніж тридцятирічну історію, звання «Народний», величезний творчий доробок у плані народної танцювальної музики для хореографічного ансамблю. Ви намагалися боротися за свої здобутки? — Я не захотів цього робити. Мені було образливо, що зі мною, я вважаю, чиновники вчинили непорядно. Я розумію — немає грошей. Викличте керівника, який пропрацював 30 років з ансамблем, причому далеко не останнім в Україні, або тих же музикантів, поясніть ситуацію, подякуйте. А замість цього — «забудьте». А ще фонограми, які робив я зі своїми музикантами, і які залишились — якби хотів, міг би й відсудити, адже авторське право на них належить мені. Проте для мене ця справа — питання минуле. Я вже все пережив. — Але ж старий «Наспів» не зник. Про відновлення колективу, можливо, десь в іншій структурі не думали? — Як бачимо, музиканти готові грати, навіть безплатно. Але відновлення колективу — питання не до мене, я не вмію займатися такими справами. Я музикант, а не менеджер. — Ще один ваш колектив — більш відома «Срібна терція», про яку в книзі про вас написано теж багато… — …І її так само не любить влада. Нас не беруть у міські концерти, хоча я особисто від цього не страждаю і гірше не граю. Головне, що ми знаємо свій рівень. Не буду скромним, але не так багато у нас у Рівному, та й в усій Україні таких колективів, як «Терція». Я особисто чув про нас лише схвальні відгуки. Ми все робимо своїми силами, звісно, за допомогою друзів і колег.
