Те, що українці вміли колись не лише гречку сіяти, але і битись, я знав із дитинства — із книжок. Із пригодницького роману "Посол Урус Шайтана" я дізнався, наприклад, чому татари з турками так не любили кошового отамана Сірка і лякали цим "руським чортом" дітей. Прийде сіренький вовчок (Сірка вважали чаклуном-характерником, що вмів перетворюватись на вовка) і вхопить за бочок. Приблизно такі пісні співали на ніч своїм малюкам мами у Стамбулі, Трапезунді й Кафі. Із циклу історичних романів "про Анжеліку", французького письменницького дуету Анн і Сержа Голон, дізнався про специфічних гастарбайтерів із Східної Європи — українських козаків.
Те, що українці вміли колись не лише гречку сіяти, але і битись, я знав із дитинства — із книжок. Із пригодницького роману "Посол Урус Шайтана" я дізнався, наприклад, чому татари з турками так не любили кошового отамана Сірка і лякали цим "руським чортом" дітей. Прийде сіренький вовчок (Сірка вважали чаклуном-характерником, що вмів перетворюватись на вовка) і вхопить за бочок. Приблизно такі пісні співали на ніч своїм малюкам мами у Стамбулі, Трапезунді й Кафі. Із циклу історичних романів "про Анжеліку", французького письменницького дуету Анн і Сержа Голон, дізнався про специфічних гастарбайтерів із Східної Європи — українських козаків. Ці екзотичні православні заробітчани у XVII столітті помаранчі на плантаціях не збирали і горщики за немічними європейцями не виносили. Служили вони здебільшого висококваліфікованими найманцями-солдатами під час бурхливих з'ясовувань відносин католиків із гугенотами. Якщо вірити історичним легендам, саме ці запорозькі ніндзя відіграли вирішальну роль при взятті фортець — чи то Дюнкерку, чи то самої Ла Рошелі. Великі війни ХХ століття підтвердили бойову репутацію українця-воїна. Льотчик-винищувач Кожедуб — найрезультативніший ас союзницької коаліції. Він 62 рази виходив переможцем у поєдинках із асами люфтваффе. Для порівняння — найкращий американський ас має 40 перемог. Найкращий англієць — 34 перемоги. У першій світовій війні українці теж відзначились як справжні віртуози бойової справи. Найвідоміший із них, очевидно, такий собі Пилип Коновал — син селянина із села Кутківці поблизу Кам'янця-Подільського. Король Британської імперії, згідно з етикетом, у присутності цього хлопа мусив зводитись на ноги і вітатись першим. Як так сталося, що простолюдин із глухого закапелка Російської імперії став таким поважним паном у Британській імперії? Причина — у війні. Розпочинав наш Пилип своє знайомство із "ратною справою" ще у царській армії. Успіхи його були беззаперечними, і невдовзі він стає польовим інструктором із рукопашного, багнетно-штикового бою. До речі, Кожедуб, до того як потрапити на фронт у 1943 році, теж був інструктором із повітряного бою у льотному училищі. Після закінчення військової служби Пилип відправляється на заробітки спочатку на Далекий Схід, а згодом і до Канади. Там і застає його перша світова війна. Канадсько-український лісоруб вступає до британської армії і прибуває в театр бойових дій у Францію. Тут і настає його зоряний час. Під час штурму сильно укріпленої стратегічної висоти Коновал валить ворога мов ліс на просіці. У першому ж рукопашному бою він впорався з трьома німецькими воїнами. В іншій "рукопашці" здолав відразу сімох бійців. І вже зовсім дрібниця — змусив замовкнути три доти супротивника, закидавши їх гранатами. Висота була взята, що суттєво змінювало ситуацію на фронті. Король Георг П'ятий особисто вручав подолянину найвищу і найпочеснішу (за 156 років нагороджено лише 1356 осіб) нагороду Британської імперії — орден Хреста Вікторії зі словами: "Ваш подвиг — один із найважливіших в історії моєї армії. Прийміть за це мою вдячність". Незабаром людство із сумом відзначатиме 100 років від початку першої світової війни. Буде знято багато фільмів, серіалів і телевізійних програм. Стівен Спілберг, як завжди, йде попереду. Його остання картина "Бойовий кінь" — саме про події тієї війни. Спілберг знову впадає в дитинство і знімає військову казку для дітей шкільного віку. Тому не варто шукати тут сліди "рядового Райана" — реалістичне і водночас видовищне доросле кіно. Сюжет картини обертається довкола породистого красеня-коня, якого очікує доля селянської худоби. Але одного не надто чудового дня непарнокопитного селянина вбирають в ефектну кавалерійську збрую і як бойового скакуна відправляють на війну. Цивільна і військова одіссея гнідого героя не залишить байдужою дитячу аудиторію і сентиментальних осіб. Бойовий кінь хоч і не Хатіко, і тим більше не Білий Бім Чорне Вухо, але розчулює до сліз. Вдумливому глядачу, що розуміється на справжньому кіно, порадити цьогорічного номінанта на "Оскар", на жаль, не можу. Проскочивши галопом по Європах, Спілберг не став створювати нове кіно. Добряче попорпавшись у голлівудських коморах, уславлений режисер поназбирував готових штампів і кліше і примітивно, фальшиво і солодко зліпив докупи. Але технічно — "зліпив" на найвищому професійному рівні. Звук, колір, картинка — вражають. Щоправда, не більше того. Фактично перед нами фантик неймовірної краси від цукерки всесвітньо відомого бренду. Але варто його розгорнути і ми знаходимо всередині лише грудочку цукру.
