53-річний рівнянин Петро Коржевський на початку вересня став одним із шести заступників міністерки освіти Ганни Новосад. У міністерстві пан Коржевський відповідає за ту ж сферу, що й останні 12 років, коли працював заступником начальника обласного управління освіти на Рівненщині, — за професійну освіту. Заступник міністра планує популяризувати робітничі професії та зруйнувати стереотипи суспільства щодо профосвіти. Як боротимуться з негативним іміджем ПТУ, Петро Коржевський розповів в інтерв’ю «РВ».
— Переді мною стоїть чітке та зрозуміле завдання — створити нову систему професійної освіти, яка буде сприйматися суспільством, задовольнятиме потреби роботодавців та буде привабливою для учнів, — зазначає Петро Коржевський.
— Проте для цього потрібно не лише підвищити матеріально-технічну базу закладів професійної освіти, а й побороти безліч стереотипів щодо неї.
— На жаль, у суспільстві професійну освіту досі асоціюють із ПТУ, хоча вже давно все не так. І Рівненщина цьому — яскравий приклад. Ми створили достатньо навчально-тактичних центрів, у значній кількості навчальних закладів маємо мережу педагогів, які працюють зовсім по-іншому, на інноваційному обладнанні. Педагоги здобувають нові знання, проходять курси підвищення кваліфікації, тренінги, беруть участь у різних семінарах — і передають досвід учням. Це наша армія агентів, на яких ми покладаємо великі сподівання, аби у подібний спосіб зміни відбулися по всій країні. Тож до руйнування стереотипів я готовий.
Ми будували систему професійної освіти на Рівненщині не один рік і досягли позитивної динаміки. Усе має рухатися паралельними шляхами: з одного боку, ми маємо змінювати і модернізувати матеріально-технічну базу, а з іншого — повинні провести аудит системи і зробити її оптимальною, необтяжливою для бюджету. Також потрібно змінити філософію педагогів за прикладом Нової української школи, змінити освітні та професійні стандарти, навчальне обладнання. А для цього потрібно витрачати достатньо коштів на навчальні цілі.
— З чого розпочнуться зміни?
— Зараз ми на стадії запуску проекту EU4Skills, за допомогою якого зробимо серйозні інвестиції у створення центрів професійної досконалості. За цей тиждень у мене вже відбулося кілька зустрічей з експертами, партнерами. Ми малюємо дорожню карту і паралельно оцінюємо подані регіонами проекти на конкурс зі створення центрів професійної досконалості. За кошти EU4Skills їх відкриють лише у семи регіонах. Проте є сподівання на співпрацю зі Світовим банком, який, можливо, надасть кредит на втілення проекту в усіх областях. Хотілося б, щоб центри професійної досконалості стали хорошим прикладом сучасних закладів професійної освіти — з новим статусом, новим сучасним обладнанням, якісними педагогами, які по-іншому підходять до навчання учнів. Це був би каталізатор змін.
— Професійна освіта повинна бути безкоштовною для учнів?
— У більшості — так. Проте мають бути платні курси з підвищення кваліфікації, навчання для осіб будь-якого віку. Саме завдяки розширенню спектра послуг ми і хочемо зробити професійну освіту привабливою. Досі вона була прив’язана до первинної професійної підготовки, тобто до навчання випускників шкіл. А хотілося, щоб це була система підготовки кваліфікованих робітників незалежно від їхнього віку.
— Останні кілька років професійну освіту фінансували за рахунок місцевих бюджетів. Оскільки коштів бракувало, обговорювали навіть скорочення закладів профосвіти. Можливо, варто повернути схему фінансування з держбюджету?
— Ми хочемо, аби фінансування закладів професійної освіти було не нижче від обласного рівня. Проте для цього потрібно наповнювати обласні бюджети ще якимись податками, аби вони були спроможними. Фінансувати лише зарплати педагогів та оплачувати комунальні — недостатньо для навчальних цілей професійної освіти.
— В учнів ПТУ стипендія нижча, аніж у студентів університетів чи навіть коледжів. Чи йдеться про підвищення?
— В університетах академічність значно вища, там навчаються люди, які впливатимуть на майбутнє країни, тому і стипендія має бути вища. Але, як на мене, у дітей 17 років, які навчаються у закладах професійної освіти та коледжах, потреби однакові, тому і стипендіальне забезпечення мало би бути однакове — і достатнє. Аби дитина могла купити їжу та комфортно почуватися на виробничому навчанні. Сума мала би бути у межах прожиткового мінімуму, але ми добре розуміємо, що у бюджеті немає стільки коштів. 1000 грн станом на сьогодні також були б хорошою підтримкою, тим паче, що діти, які навчаються у закладах професійної освіти, переважно з родин, достаток яких не такий, як би хотілося.
— Як підвищити престижність професійної освіти серед школярів, багато з яких вважають навчання у ПТУ дещо навіть ганебним?
— Так діти думають, доки не побачать сам заклад та не зрозуміють, чим він займається. Ми досить багато провели майстер-класів та фестивалів для дітей, які, потрапивши до закладу професійної освіти, були приємно здивовані, що там не так, як розповідають їхні педагоги. Боротьба за учнів триває по всіх фронтах. Вчителі у школі борються за учнів, аби мати більше навантаження, так звані «години», і не задумуються про економічну ситуацію в країні. А мали б: їхня зарплата від цього прямо залежить. Потрібно проводити іншу профорієнтаційну роботу і дітям чесно говорити: не потрібно усім мати високий рівень академічних навчальних досягнень. Можна здобути робітничу професію, яка дасть можливість нормально заробляти, добре жити, не соромитися професії, годувати свою родину і бути корисним для суспільства. Якщо ми зуміємо ось такий бренд професійної освіти представити, тоді у нас щось вийде.
Не є секретом, що кожен з нас хоче мати вдома класний ремонт, завжди гарно виглядали. А це все компетенція дітей, які закінчують заклади професійної освіти. Не думаю, що вчителька, яка говорить дітям, щоб вони не йшли у заклади професійної освіти, бо це найгірше, потім не користується послугами випускників таких закладів.
— До речі, зараз доволі популярні професії у сфері краси. Є немало курсів для тих, хто хоче робити манікюр чи нарощувати вії. Заклади профосвіти встигають за трендами?
— Звичайно. За дослідженнями, такі професії навіть перенасичують ринок. На жаль, люди, які працюють у сфері краси, зазвичай самозайняті і не реєструють свій бізнес. Втім, важливо вже й те, що ці люди у своєму житті роблять якусь справу і не байдикують. З часом відбудуться зміни у суспільстві, прийде розуміння — і бізнес буде реєструватися. Запрацюють, зокрема, прозорі реєстри, які показуватимуть, хто де після закінчення навчальних закладів працює, як розвивається.
— А «операторів комп’ютерного набору» досі навчають?
— Ні, уже немає такої спеціальності. Це смішно, адже кожен з нас уже є хорошим оператором комп’ютерного набору. Але на її місце мали би прийти «мережеві технології»: навчання IT-робітників, які прокладають мережі, виконують функції системного адміністратора. В IT-сфері можна знайти види робіт, які будуть стосуватися власне робітничих професій.
— Кого на ринку робітничих професій сьогодні найбільше бракує?
— З одного боку, всі голосно кричать, що не вистачає слюсарів, токарів, але, з іншого боку, навчатися на цих професіях діти не хочуть. Та й насправді 30 слюсарів, токарів чи фрезерувальників, які б раптом одночасно закінчили навчальний заклад, працевлаштувати було б майже неможливо. У нас немає великих підприємств, які масово потребують таких професій. А ось якщо взяти сферу громадського харчування, то кухарів, кондитерів, пекарів, офіціантів і барменів випускається достатньо велика кількість — і всі вони працевлаштовані. Ніби це й не та сфера, яка дає економічний ефект для держави, але у ній усі зайняті. Усі хочуть смачно їсти, відвідувати красиві заклади, з хорошим обслуговуванням, тому попит на таких робітників постійно є. Так само швейна галузь потребує багатьох швачок, адже у нас активно відкривають підприємства, які шиють брендовий одяг. Оплата праці там не є такою високою, як у Європі, аде достатньо високою для нашого регіону.
Алла САДОВНИК.
