48-річний Микола Курсік з Млинівського району нервово ходив по клітці в залі апеляційного суду області, чекаючи вироку суду. Не сподівався, що покарання буде таким суворим. Коли почув вирок — 11 років позбавлення волі, приречено відказав суддям Володимиру Іващуку та Сергію Баглику, що вирок зрозумів. Натомість плакала під судом, стоячи на милицях, дружина, яку він скалічив.
48-річний Микола Курсік з Млинівського району нервово ходив по клітці в залі апеляційного суду області, чекаючи вироку суду. Не сподівався, що покарання буде таким суворим. Коли почув вирок — 11 років позбавлення волі, приречено відказав суддям Володимиру Іващуку та Сергію Баглику, що вирок зрозумів. Натомість плакала під судом, стоячи на милицях, дружина, яку він скалічив. Галина сказала, що чекатиме повернення Миколи, незважаючи на завдані ним образи й біль. В їхньому сімейному житті бували й радощі — народження доньки та сина, будівництво власного дому, весілля доньки, а бували й сварки, які траплялись через горілку. — Микола працював бензопильником. А в лісі на кожній гілці дерева висить по пляшці, бо за зроблену роботу люди тепер розраховуються горілкою, вона губить людські долі, згубила й мого чоловіка, — сумно зізнається згодом Галина. Микола був запеклим мисливцем. Мав дві рушниці. А коли був п’яним, щоразу погрожував, що всіх постріляє — дружину, сина, доньку, тещу. Врешті-решт Галина написала заяву в міліцію про те, що чоловік незаконно зберігає три сотні патронів. Їх правоохоронці вилучили. Микола розцінив це як… подружню зраду. Коли Галина пішла випасати худобу, прийшов до неї, взявши одноствольну рушницю, приставив до лівого бедра жінки і натиснув на курок. — Я зробив те, що давно хотів зробити, — сказав дружині. — Кинь зброю, я нікому про це не розповім, скажу, що випадково поранила сама себе, — стала благати Миколу дружина, нога якої від дробу нагадувала решето. Та чоловік сидів неподалік і мовчки цідив з пляшки горілку. Галина почала кричати від болю. Цей крик і почули донька із зятем, які саме в цей час йшли через ліс провідати батьків. Молода жінка каже, що серцем відчувала лихо, тому й так поспішала до мами, бо напередодні у шибку несамовито билась якась пташка, ніби віщуючи нещастя. Донька з зятем донесли поранену додому, викликали швидку допомогу. Микола дав дружині 700 гривень, щоб… купила собі необхідні ліки. Лікарі й сповістили у міліцію про вогнепальне поранення Галини. Потерпіла не захотіла «виносити сміття» з родини, тому й наполегливо переконувала всіх, що поранення отримала із власної необережності. Її прооперували. А вранці медсестра запитала, чи хвора має міцні нерви. Та відповіла ствердно. І почула, що у палаті поряд лежить її… підстрелений син Сергій. «Снайпером», який в нього вцілив, виявився його рідний батько. Тепер Сергій про той день згадувати не хоче. Коли маму забрали у лікарню, він йшов у ліс складати дрова. Зустрів батька і почув від нього, що має стати… заручником, аби Галина не заявила в міліцію, що її скалічив. Сергій перечити батькові не став, боявся його гніву та знав, що то марно. Микола випив ще пляшку пива. Дорогою син з батьком побачили міліцейську машину, яка їхала в село. Тоді татусь підняв двоствольну рушницю і сказав те, в що важко й досі повірити: «Прощай, синку!». Сергій інтуїтивно встиг підняти руку, намагаючись захиститись, і впав, обпечений вогнем. Знайшов сили ще встати та побігти. Куля пробила йому плече, інша — пролетіла за два міліметри від сонної артерії. Лікарі сказали, що він народився у сорочці. Образи батьку молодий чоловік простити досі не зміг. А Миколу затримали аж вранці. Він йшов, крадучись, до тещі, не виключено, що саме вона мала стати його наступною жертвою. Микола потрапив у міліцейську засідку. Коли капітан міліції Братарчук наказав Миколі кинути зброю, той у відповідь прицільно вистрілив. Другий постріл зробив по старшині міліції Басализі, який був у мундирі. Натомість правоохоронці поцілили йому в ноги. Хоча міліціонери поранень не отримали, саме за замах на життя тих, хто був при виконанні службових обов’язків, і отримав Микола таке сурове покарання.
