До утриманців будинків престарілих у нашій країні заведено ставитися жалісливо. Дітей, які так обходилися зі своїми батьками, безжально засуджували. Показових будинків, куди періодично навідувалися усілякі комісії, було й справді мало, іноді це був лише один поверх у будинку, на інші нога комісій ніколи не ступала. Траплялися випадки, коли немічні старенькі, яких вимушено відвозили у пансіонати, не могли адаптуватися і за місяць-другий помирали. Вільні місця у будинках престарілих були завжди.
До утриманців будинків престарілих у нашій країні заведено ставитися жалісливо. Дітей, які так обходилися зі своїми батьками, безжально засуджували. Показових будинків, куди періодично навідувалися усілякі комісії, було й справді мало, іноді це був лише один поверх у будинку, на інші нога комісій ніколи не ступала. Траплялися випадки, коли немічні старенькі, яких вимушено відвозили у пансіонати, не могли адаптуватися і за місяць-другий помирали. Вільні місця у будинках престарілих були завжди. Ще минулого року в інтернатах для одиноких людей похилого віку нашої області постійно простоювало по кілька сотень місць, але вже цьогоріч ситуація різко змінилася — тепер усі місця зайняті й навіть утворилася черга із понад сотні бажаючих доживати віку в товаристві таких, як самі. Та й ставлення до пансіонатів, на думку начальника головного управління праці та соціального захисту облдержадміністрації Георгія Сладковського, теж змінилося. — Я переконаний, що старі не повинні жити з молодими, аби їм не заважати, до того ж, в інтернаті за літніми людьми доглядають професійно, а не так, як удома, — запевняє п.Сладковський. Цього року усі геріатричні установи нашої області були профінансовані на 100%. На кожного утриманця заклад витрачає понад 300 гривень щомісячно, при цьому залишаючи йому чверть пенсії. Вона, як відомо, у більшості, особливо у колишніх колгоспників, далеко не такого розміру, скільки витрачає пансіонат, а тому й прагнуть потрапити до пансіонатів переважно сільські мешканці. У новій домівці вони не сидять, склавши руки, а працюють у підсобних господарствах: і без діла не залишаються, і до столу щось виростять. Цього року старенькі одержали у підсобних господарствах хороші врожаї, що п.Сладковський теж зараховує до факторів поліпшення умов утримання. Він зізнався, що недавно йому деколи було соромно заходити у пансіонати для престарілих, така там панувала убогість, але тепер може коли завгодно везти у будь-який заклад гостей і начальство, не червоніючи й не відводячи погляд, приміром, від ліжка без білизни чи матраців (було й таке). Не без гордощів п.Сладковський розповідав, як на День захисту інвалідів заступники голови облдержадміністрації усі водночас відшукали у нашій області спонсорів і поїхали з ними вручати їхні подарунки стареньким: одяг, взуття, пакети з харчами кожному та по телевізору, комп’ютеру чи холодильнику на заклад. Деякі спонсори зробили не такі показні, але не менш потрібні пожертви, як тонна цукру від «Рівнегазу» чи асфальтова доріжка від управління автомобільних доріг. Відрадно Георгієві Сладковському, що порадували самотніх та інвалідів чаєм з цукром і рівною дорогою не за бюджетні гроші, і що ті ж благодійники вітатимуть мешканців пансіонатів на Миколая та на Новий рік. Нещодавно п.Сладковський побував у Франції, де вивчав досвід приватних пансіонатів для престарілих. Тамтешні пансіонати відчувають брак обслуговуючого персоналу — французькі медсестри не хочуть працювати за 2,1 тисячі євро місячної платні, й тому Франція готова прийняти українських сестер зі знанням мови. У нас вони ще не скоро одержуватимуть за догляд такі гроші.
