Три з половиною роки минуло з того дня, як постріл інспектора ДАІ Івана Гуменюка (на фото) обірвав життя 14-річного рівнянина Дениса Матвійчука. Це сталося в ніч з 20 на 21 травня 2000 року. Вина підлітка була лише в тому, що він їхав вечірнім містом автомобілем свого діда, не маючи на це права. Встановлювати справжні обставини вбивства було непросто. Свідкам і родичам загиблого довелося пробиватися крізь завісу відомчої брехні, якою почали було прикривати злочин Івана Гуменюка. Не без допомоги преси, в тому числі й нашої газети, вдалося довести очевидне — Денис не був п’яний, не чинив спротиву діям міліції, не давши жодних підстав стріляти собі в спину з табельної зброї. А якби це сталося не в центрі міста посеред житлових будинків при свідках?
Не будемо робити подальших припущень, оскільки лише те, що інспектор Гуменюк всі ці роки після вбивства провів не у слідчому ізоляторі, а на робочому місці, продовжуючи виконувати свої службові обов’язки з погонами на плечах, є більш ніж красномовним фактом. Зазвичай у нас прийнято зачиняти до СІЗО навіть підозрюваних у вбивстві, аби вони не втекли і не перешкоджали слідству. Будемо вважати, що інспектор ДАІ Іван Гуменюк всі ці три з половиною роки ретельно допомагав слідству встановити істину. Хоча міг би у всьому щиро зізнатися впродовж п’яти хвилин. Справа про вбивство підлітка міліціонером таки дійшла до суду. 24 грудня цього року було оголошено вирок: три роки ув’язнення Івану Гуменюку присудили за статтею про перевищення службових повноважень. Засудженого взяли під варту в залі суду під ридання рідних Гуменюка і мовчання Миколи Матвійчука, який напевно ніколи не простить собі, що навчив колись онука водити старенький «Пежо». Хоч Іван Гуменюк перебуває під вартою, судовий вирок стосовно нього ще не набув чинності. Оскаржити рішення суду мають намір обидві сторони процесу. У кожної — свої аргументи. — Вирок об’єктивний і обгрунтований, — заявив адвокат Бражніков, який захищав на суді інтереси потерпілого, — але надто м’який, адже навіть за побутові убивства покарання значно суворіші. А тут перевищення службових повноважень і тяжкі наслідки, які поправити неможливо: смерть дитини. Протилежної думки дотримується захисник Івана Гуменюка адвокат Володимир Цуняк: — Основа під вироком є, але він необ’єктивний, оскільки мій підзахисний не винен. На мою думку, суд проігнорував об’єктивні докази і дослідив не усі версії, а покази свідків, які доводять правомірність дій інспектора, суд оцінив критично. Звичайно, ми оскаржуватимемо вирок. Навряд чи можна виміряти справедливість покарання роками ув’язнення. Життя, яке дається людині один раз, загиблому від міліцейської кулі Денису Матвійчуку не поверне вже ніякий суд. Головне — що суд таки відбувся, і був оголошений вирок. Важлива не суворість покарання, а його невідворотність. Судячи з усього, вирок міліціонеру-вбивці прозвучав саме у ці дні не випадково. Він став ще одним кроком до принципових і, хотілося б вірити, остаточних змін у свідомості нашого суспільства. Всенародне обурення масовим насильством з боку міліції таки прорвало греблю відомчого замовчування і міліціонерів почали судити так само, як і звичайних громадян. Буквально за кілька днів до оголошення вироку Івану Гуменюку ще в одному обласному центрі трьох міліціонерів було засуджено за побиття підозрюваного. І це тільки початок. Охоронець порядку в погонах і зі зброєю — такий самий громадянин, які всі ми. Він має нести таку ж саму відповідальність перед законом за свої злочини. Ми нарешті збагнули цю істину і почали нею реально керуватися. Прозріння коштувало дорого. Платою за встановлення справедливості стала не одна скалічена людська доля. Смерть невинно загиблого Дениса Матвійчука, можливо, відвернула не одну біду, яка могла б статися, якби люди в міліцейських погонах і досі продовжували почувати себе безкарними.
