Понад три з половиною роки тривали слідство і суд у справі про вбивство у Рівному ветерана російсько-української війни Івана Мамчура. Вбивцю, Олега Смородінова із Маріуполя, вже засудили на 12 років за державну зраду і ще мають оголосити вирок за вбивство. Але засуджений сповнений оптимізму — Смородінов упевнений, що невдовзі його обміняють на українців, ув’язнених у Росії. Чому ні? Віддавати вбивць Росії — єдине, на що поки що спромігся «президент-миротворець» Зеленський.
Про вбивство працівника Рівненського слідчого ізолятора, учасника бойових дій Івана Мамчура у під’їзді багатоповерхівки на вулиці Відінській у Рівному найбільше говорили між собою, певне, родичі та сусіди. Виглядало це моторошно, дивно і незрозуміло. У вересні 2016 року Мамчура впритул розстріляли біля ліфта у під’їзді будинку, де він жив. Убивця втік.
Олега Смородінова, підозрюваного у цьому вбивстві, затримали у листопаді того ж 2016 року, коли він перетинав кордон з території Росії до України. Він їхав у гості до колишньої подруги — саме вона нібито допомогла його затримати. Смородінов не став опиратися і одразу зізнався у вбивстві.
До війни він мешкав у Донецькій області і працював у міліції. На своїй сторінці у Facebook журналіст Петро Шуклінов пише, що Смородінов воював у терористичних військах РФ на Донбасі, отримав поранення й поїхав у Москву. Хотів вступити у Приватну військову компанію Вагнера (створена у 2013 році російська військова структура, що комплектується найманцями) і воювати в Сирії. Але його направили в Україну.
У кількагодинному інтерв’ю виданню New York Times Смородінов розповів, що у Москві, у кафе неподалік головного офісу російської ФСБ, отримав завдання ліквідувати працівника Рівненського СІЗО Івана Мамчура та ще шістьох осіб в Україні. Утім, встиг застрелити лише одного.
2008 року Іван Мамчур був командиром групи 3-го полку спецназу ГУР України під час війни у Грузії. Американський журналіст написав, що працівник СІЗО підтвердив, що його колега Мамчур раніше розповідав про своє перебування у Грузії, коли там почалася війна. Але в New York Times запевнили, що ні він, ні інші українські військовики не брали участі у боях. Проте ФСБ усе ж внесла його у свій список, який передала Смородінову, і не лише йому.
До Рівного ніби направили дві групи, в одній з яких був Смородінов. Спочатку про убивство не йшлося, агенти мали перевірити адресу особи, розробити план її ліквідації та облаштувати сховок зброї. Смородінов винайняв квартиру у будинку, де жила потенційна жертва, й спостерігав за Мамчуром, який щодня о 7-й ранку їхав велосипедом на роботу й повертався додому о 18-й. Сусідам жартома розповідав, що він шпигун. Друга група мала стежити за першою, а ліквідувати Мамчура нібито мала третя. Та ніхто не приїхав. Смородінову зателефонували із Росії і сказали, що операція має відбутися такого?то дня, інакше сенсу в ній немає. У вказаний день Смородінов забрав зі сховку пістолет, підстеріг Мамчура біля ліфта, гукнув його на ім’я, і коли той обернувся, випустив у нього всі кулі. При цьому сам поранився: маленький клаптик його шкіри залишився на місці злочину. Завдяки тесту ДНК з цього клаптика, а також і з недопалків, необачно залишених на місці злочину, убивцю вдалося ідентифікувати і згодом затримати.
За вбивство пообіцяли 10 тисяч доларів. Заплатили 5 тисяч і 300 тисяч російських рублів, а також купили автомобіль. Обіцяли влаштувати на роботу в Криму. Смородінова запевнили, що ніхто й ніколи про цю операцію не дізнається і що йому нічого не загрожує. Але вийшло інакше.
Шостого березня суд у Рівному засудив Олега Смородінова до 12 років позбавлення волі за державну зраду. Невдовзі йому оголосять вирок за вчинення убивства. Оскільки терміни ув’язнення за різні злочини у нашій країні не сумують, а призначають у підсумку той, котрий більший, так буде і у цьому випадку.
Усю цю історію New York Times назвав убивством, яке не мало сенсу. Засуджений сказав, що він усім задоволений і сподівається, що його невдовзі обміняють. Натомість екс-голова Нацполіції України Сергій Князєв висловив інше припущення: Смородінов не розуміє, що він уже нікому не потрібен. «Він забутий, списаний, як використана куля. Наш ворог, на жаль, має багато таких людей, як він, у запасі», — процитував Князєва New York Times.
Світлана Федас.
