Двічі на тиждень до шпиталю приїжджає команда кінологів. Сьогодні привезли на заняття трьох різних псів – велику білу швейцарську вівчарку Ройса, чорну кане-корсо Беллу та веселого і допитливого йоркширського тер’єра Тортіка. Собаки охоче дозволяють себе гладити, граються та виконують різні команди. Такі сеанси позитивно впливають на емоційний стан бійців, – пояснюють психологи.
– Сидіти! А тепер – лежати! Дай лапу! – роздається голос. Ройс примостився біля Романа з Дніпра, який задоволено усміхається, відклавши свої милиці біля крісла. Після виконаних завдань собака отримує смаколока і радісно виляє хвостом.
– У нас і “там” був пес, усюди з нами їздив. Підібрали його ще маленьким – сам прибився, назвали Бахмутом. Так він за три місяці став таки-и-й великий. Мабуть, добре годували, – жартує Роман. – Я не очікував, що тут в госпіталі будуть собаки. Заняття по півгодини, а психологічно розвантажує дуже. Мене поранило 11 лютого, коли йшов допомагати тяжко пораненому товаришу. Між нами прилетіла міна… Йому в ноги, а від мене – до двох метрів, одразу зламало мені кістку, в лице прилетіло, в руку. Відчув сильний біль, а мінами все накривало. Довелося відповзати, бо інакше добило би, такий сильний обстріл був… Мені пощастило, що був при свідомості і міг керувати своїми емоціями.
Іван Фуколяк з Миколаєва після травм пересувається на візку. Він тримає на колінах Тортіка, намагається погладити його лівою рукою – пальці ледве розгинаються, але боєць не здається. Втім, уважно стежить, щоб під час вправи ненароком не зробити собаці боляче.
– Ми зараз контролюємо ліву руку: вона стискається, а от розслаблення дається важче, – пояснює каністерапевт-психолог Вікторія Кузьменко, яка працює з Іваном. – З хлопцями на другій групі ми, наприклад, м’язи тренуємо за допомогою гри з собаками – от Ройс любить тягати “бублик”. Окрім терапії за допомогою собак застосовуємо й інші методи: ерготерапію, фізіо та арт-терапію, робимо різні когнітивні вправи, дбаємо про розвиток дрібної моторики… Тобто, задіюємо все, що можна, для успішного відновлення. Якщо будуть умови, то й плавати разом з собаками готові.
– Я уже півроку по лікарнях. Але пам’ятаю мало, навіть не можу сказати, де і як отримав поранення – травма голови, – повільно каже Іван. – Тортік мізки на місце “ставить”, розслабляє.
У кожного бійця тут своя історія. Хтось отримав поранення, коли рятував товариша, а когось на позиції просто зненацька “накрило” уламками від мін. Трапляється, що після пережитого на війні бійці не завжди хочуть спілкуватися. Але заняття з собаками допомогають хоч частково зняти стрес. Дехто прийшов на заняття вперше, а хтось за цей час навіть уже вибрав собі собаку-улюбленця. До кожного пацієнта-військового – свій підхід.
Собакам після занять теж потрібен перепочинок, бо вони тонко відчувають настрій бійців. І, за словами кінологів, наче перебирають на себе емоції поранених. Тому їх періодично міняють. Для занять з військовими спеціально вибирають саме таких тварин, які не проявляють агресії та люблять товариство людей.
– Завжди хотів завести собаку вдома, але не встиг. Я за те, щоб по всій країні у лікарнях таке запровадили – крута ідея, – додає Роман.
