Галина Кульчинська — депутат обласної ради від Блоку Юлії Тимошенко — підготувала звернення до Президента України, в якому прямим текстом пропонується запровадити в Україні елементи цензури. Цікаво, що колеги з інших фракцій не лише підтримали п. Галину, але й закликали ввесь склад депутатського корпусу Рівненщини підтримати це звернення на найближчій сесії облради. Приводом до написання такого звернення і скликання позачергового засідання постійної депутатської комісії облради з питань духовності, культури та соціальної політики стало оприлюднення факту розміщення в Інтернеті аматорського відео рівненських підлітків, які називають себе «придурками». Але цензура... Як вона може тут зарадити? З цим запитанням ми звернулися безпосередньо до Галини Кульчинської.
— Пані Галино, почути заклик до цензури від вас, людини, яка керує успішною радіостанцією, було більш ніж несподівано. — По-перше, я не лише директор «Радіо Трек», але й заступник голови депутатської комісії, яка опікується, зокрема, питаннями духовності та культури. Зрештою, як патріот і громадянин України я просто не вважаю можливим заплющувати очі на речі, які є очевидними для всіх. В Україні розгортається справжня моральна катастрофа, і якщо її не зупинити, то під загрозою може опинитися саме існування нашої держави. Не минає і дня, щоб ЗМІ не повідомляли про ті чи інші вражаючі речі. То ми взнаємо, що в Україні здійснюються незаконні трансплантації внутрішніх органів, то чуємо, що жертвами міжнародної мережі педофілів стали українські діти, то нам показують кадри відвертого знущання учнів над своїми однокласниками і вчителями, то говорять про зґвалтування жінок похилого віку молодиками чи народження дітей малолітніми дівчатами. Ми чуємо про все це щодня і вже ніяк не реагуємо. Ми звикли, змирилися, нас уже ніщо не дивує. Кілька тижнів тому ваша колега презентувала у Рівному результати журналістського розслідування на тему дитячого жебрацтва в Україні. Виявляється, що ці діти, з якими у нас кругом жебрають — не є рідними дітьми жебрачок. В основному це діти, яких вони «орендують» у батьків-алкоголіків. Це величезний структурований бізнес. Мало того, цих дітей, часто немовлят, обпоюють спиртним чи наркотиками, щоб вони спали упродовж всього дня й не заважали «працювати». І от нам кажуть, що такі діти часто помирають від передозування і що велика кількість цих дітей крадені. Яких, мабуть, десь шукають батьки. Ви можете уявити щось подібне десь за кордоном? У тій Європі, про яку в нас так багато говорять? Тому я й пропоную дивитися на ситуацію ширше — комплексно. — Але яким чином здатне допомогти запровадження цензури? — Якщо ви читали текст Звернення, то цензурувати в ньому пропонується лише інтернет. Зокрема, як окремий захід, зробити недоступними для користувачів ті сегменти мережі й ті інтернет-ресурси, які пропагують збочення, порнографію, розпусту, деградацію, людиноненависництво та інші брутальні речі. Що в цьому поганого? Довкола нас діти, а інтернет зараз є всюди, навіть у сільських школах. Навіщо дітям увесь цей бруд? Адже він є реально легкодоступним для кожного, хто заходить у мережу. І ці наші «придурки» — вони ж не самі придумали ось таке виробляти. І вони не зняли «кіно» для власного користування, а свідомо знімали його для інтернету. Це ж така форма ексгібіціонізму та помутніння в головах. І вона насправді є заразною. От я й пропоную — поставити заслін, щоб перестати заражувати наших людей. А передовсім дітей та підлітків. Упевнена — це дуже потрібний крок, просто робити його треба виважено і свідомо. — Але хіба у нас мало прикладів різних неподобств у повсякденному житті? — Власне, тому головним пунктом Звернення і є заклик до Президента України скликати засідання РНБО, щоб комплексно розглянути ситуацію, яка склалася і в інформаційному полі, й загалом у нашому суспільстві. Ну скільки це терпіти, що у нас повсюдно дітям продають цигарки, що кожен підліток може легко придбати спиртне? Скільки ще будуть ці кіоски на центральних вулицях майоріти обкладинками порнографічних та еротичних журналів — напоказ? Ми ж буваємо за кордоном. Де там хто таке бачив? — Та у нас і по телевізору таке показують... — Погоджуюся. Одного разу я близько дванадцятої поклацала каналами — у мене стандартний пакет кабельного телебачення. І що ж я бачу? На одному каналі — справжня порнографія. На другому — якесь криваве місиво, на третьому — суцільне насильство з елементами садизму. В жодній країні світу, в тій же Америці чи Британії, ви ніколи нічого подібного не побачите на загальнодоступних каналах. Лише на закодованих. А у нас — любе голубе. — Ну і що ж з цим робити? — Це не мені визначати. Тому-то й пропонується, щоб Президент скликав Раду нацбезпеки, дав відповідні доручення експертам, щоб вони підготували комплексні пропозиції. Я переконана, що треба, зокрема, й радикально розширювати повноваження місцевих рад. Хоча за Законом України «Про захист суспільної моралі» вони вже й сьогодні мають право і обмежувати години трансляції так званих еротичних програм на телеканалах, і наводити порядок з кіосками, щоб діти не дивилися на всі ці заголяси. Може, просто наші міські депутати не читали цей закон і не знають. Але тут мову треба вести про ширший спектр прав, можливостей та інструментів, які мають бути у розпорядженні усіх місцевих рад. — Ви думаєте, депутатів нині щось цікавить, крім питань землі та власності?.. — Не потрібно узагальнювати, адже я також депутат. І знаю дуже багатьох інших депутатів, які готові багато чим жертвувати заради людей та своєї громадської роботи. Головну перешкоду я бачу в іншому. У домінуючому на сьогодні ставленні людей — до себе, до України, до своїх прав та обов’язків. Давайте визнаємо — у суспільстві нині панує думка, що «будь-які обмеження є негативними». Навіть ви з таким переляком говорите про цензуру і зразу автоматично — про загрозу «свободі слова», але... Чи є необмежена свобода — благом? І чи допустимо, щоб фільми про «придурків», наприклад, демонструвало Рівненське телебачення? А з іншого боку, чи усвідомлюємо ми, що культура завжди і всюди поставала виключно як система обмежень. Бо будь-яка культурна поведінка — за столом чи на людях — завжди є результатом певних свідомих обмежень людини. Обмежень, які лише з часом стають нормою, а спочатку нав’язуються дітям старшими, батьками і т.п. — Ви ніби й правильно говорите, але як же зі свободою самовираження і т.п.? — Повірте, будь-якому митцю потрібні обмеження. Деякі з них здатні встановлювати їх для себе самі. Комусь потрібні зовнішні чинники. От, скажімо, Сервантес зміг написати свого «Дон Кіхота» лише коли потрапив у тюрму. А як вийшов на свободу, то що він іще написав?.. А з іншого боку, якщо люди хочуть знімати кіно, то хіба це погано? Це чудово. То чому не знімати якесь альтернативне кіно, як хоча б той же Ларс фон Трієр? Навіщо ці дурощі в одних випадках і це просто блюзнірство та деградантство — в інших? — А ви, до речі, не хотіли б зустрітися у реальному житті з «рівненськими придурками», щоб поговорити з ними, переконати? — Із тими, чиє відео стало причиною нашої розмови і засідання комісії — ні. Але я чула, що є й інші аматорські зйомки, більш постановочні й без огидних сцен. З їхніми авторами я б зустрілася. Якщо це дійсно творчі люди, то, може, їм буде навіть корисно трохи іншими очима подивитися на себе і те, що вони роблять. Але для початку я б порадила їм перестати самим називати себе «придурками». Бо це важливо. А далі було б видно.
