Ентін думав, що Михайла буде легко обдурити, але помилився. Коли він почав пропонувати йому продати його квартиру і купити будиночок у селі, киянин навідріз відмовився. Михайло стояв на підвіконні й намагався відчинити вікно. Стягнувши його на підлогу, «Череп» декілька разів ударив бранця, але опору не зломив. Кримінальник почав щосили бити нещасного, душити його ременем, поки той не перестав подавати ознак життя. Голосіївський суд, розглянувши справу, виніс вирок. Ентін з Мартиновим одержали по 5 років, а «Череп» відправиться в місця позбавлення волі на 8 років. Щорічно жертвами шахраїв стають тисячі наших співгромадян. На жаль, через них нерідко люди втрачають не лише гроші або дах над головою, але й життя. Такою трагедією закінчилася квартирна афера, яку збиралася провернути у столиці група харків’ян. Подробиці розповіла помічник прокурора Голосіївського району Наталя Решетняк.
Жертву вибирали на смітнику Незважаючи на те, що Миколі Ентіну й Володимиру Удалову давно перевалило за сорок, вони ніколи і ніде не працювали. Нелюбов до праці отримали, як кажуть, з молоком матері. Щоправда, якщо підверталася можливість добути «легкі» гроші, то від неї не відмовлялися. «Геніальна» ідея провернути аферу з квартирою спала на думку Миколі. Діяти вирішили не в Харкові, де ціни на житло не такі високі, а в Києві. Микола вирахував, якщо в столиці знайти маргінала або психічно хвору людину й вмовити продати квартиру нібито в обмін на будиночок у провінції, на цій угоді можна добре заробити. Оскільки одному незручно було втілювати в життя план, Микола взяв у напарники Володимира Удалова. Всі витрати збиралися ділити на двох, як, втім, і майбутні бариші. Приїхавши в столицю, змовники винайняли недорогу кімнату і розпочали пошуки жертви. Ентін прикинув, що неблагополучний контингент найпростіше зустрічається біля сміттєвих баків. Варто лише підкараулити в якомусь із подвір’їв, поспостерігати, познайомитися і поступово дізнатися, де живе, з ким, чи є родичі, а далі вже, як кажуть, справа техніки. План взялися впроваджувати в життя негайно. В одному із подвір’їв на проспекті Науки Микола звернув увагу на чоловіка, який рився у смітнику. Щоправда, на алкоголіка він не був схожий — одягнений хоча й бідно, але акуратно. Проте в поведінці було щось незвичайне. Познайомитися з «об’єктом» було неважко. Михайло (так звали киянина) розповів, що живе в однокімнатній квартирі сам і відразу запросив нового знайомого в гості. Микола прийшов, озирнувся і напросився в квартиранти, сказавши, що нерідко приїжджає в Київ у справах і хотів би мати постійне місце для нічлігу. Михайло відразу ж погодився дати притулок і навіть вручив харків’янину ключі від свого житла. Микола періодично приходив до нього, приносив їжу, залишав по декілька гривень. Поспостерігавши за хазяїном, Ентін зрозумів, що Михайло душевно хворий.
Через хворобу залишився не при ділах Спочатку в житті Михайла все складалося дуже добре. Закінчивши школу в Чернігівській області, він вступив до Київського університету, залишився там працювати, а через кілька років влаштувався програмістом на дуже відоме підприємство, яке виконує оборонні замовлення. Будучи молодим спеціалістом, одержав квартиру в «гостинці». Супутницю життя, щоправда, не знайшов, але жінки його не залишали без уваги, справедливо вважаючи цікавим чоловіком. Негаразди почалися на початку 80-х років. Михайлові почали дошкуляти манії. Періодично він запевняв навколишніх, що йому з неба посилають якісь імпульси, що з ним хочуть контактувати інопланетяни. Керівництво вважало, що з таким непередбачуваним працівником краще попрощатися, і Михайло залишився без діла, а значить, і коштів. На іншу роботу він так і не влаштувався, хоча на облік у психоневрологічний диспансер чоловіка ніхто не ставив. Сину допомагали, як могли, батьки-пенсіонери, щомісяця пересилали невеличку суму, яку вистачало на оплату комунальних послуг, телефон і на хліб. Іноді трохи грошей підкидала сестра. А здебільшого Михайло харчувався з того, що збирав і здавав пляшки. Вів дуже тихий, замкнутий спосіб життя, сусідам не набридав, ніколи не просив нічого в борг. Єдине, під час нападів міг кричати, але до цього вже звикли, та й траплялося таке нечасто. Ентін думав, що Михайла буде легко обдурити, але прорахувався. Коли він почав пропонувати Михайлові продати його квартиру і купити будиночок у селі (мовляв, там і природа, і господарство можна завести, і все набагато дешевше, ніж у місті), киянин навідріз відмовився. Не зміг аферист вмовити «впертого» і на те, щоб той оформив на нього генеральне доручення з правом розпоряджатися квартирою. Коли по-доброму не вийшло, Ентін за відсутності хазяїна відшукав усі документи на житло, викрав паспорт і почав думати, як позбутися від Михайла. Він розумів, що не можна показувати квартиру покупцям у присутності справжнього господаря. Найпростіше було б знайти невибагливого мужика замість Михайла. Спочатку Ентін з Удаловим вирішили посадити Михайла на поїзд до Владивостока. Їхати туди треба з тиждень, стільки ж, а то й більше часу, могло піти на повернення. Але незабаром від цього задуму довелося відмовитися, Михайло поводився настільки непередбачено, що міг зійти на будь-якій із станцій в Україні й повернутися в Київ. А супроводжувати його до Владивостока, по-перше, було нікому, а по-друге, теж можна було нажити неприємностей — Михайло міг здогадатися, що його обманюють, підняти шум, поскаржитися в міліцію. Змовники вирішили звернутися до свого харківського приятеля Гусєва і попросити сховати Михайла на деякий час у його приватному будинку. Гусєв сам ризикувати не захотів, проте знайшов якогось Мартинова, який за 300 доларів погодився виконати роль тюремника.
Убили під час спроби втекти Наступного дня після того, як зловмисники досягли домовленості, близько шостої ранку в квартиру Михайла подзвонили. Гусєв і Удалов, відрекомендувавшись працівниками міліції, повідомили, що за їхніми даними хазяїн переховує в себе наркотики і запропонували проїхати з ними в райвідділ. Михайло хоча й був здивований, але одягнувся і вийшов. На вулиці перед автомобілем він відчув недобре і вже хотів повернути назад, але «міліціонери» силою заштовхали його на заднє сидіння. За кермом сидів Ентін. Побачивши свого «квартиранта», бранець знітився і всю дорогу сидів спокійно, ні про що не запитуючи. Заручника привезли до Мартинова, попередивши, що людина він неврівноважена, поводиться неадекватно, тому потребує постійного нагляду. Мартинов приставив до бранця свого приятеля на прізвисько «Череп», який нещодавно звільнився з зони. Урка обіцяв не спускати очей зі свого «підопічного». У розмові з бранцем охоронці дізналися, що все це організатори викрадення заварили заради того, щоб відібрати київську квартиру. Коли через декілька днів у будинок приїхав Ентін, Мартинов зажадав заплатити за його послуги 1300 доларів, інакше відмовлявся стерегти Михайла. Аферистам нічого не залишалося, як погодитися на ці умови. На той час був уже запущений механізм, у Києві підшукували покупців. Гусєв знайшов людину, яка майстерно переклеїла в паспорті Михайла фотографію. Аферисти вже зібрали велику частину з необхідного для продажу житла пакета документів, але підвів «Череп» — у той час, коли Гусєв, Ентін, Удалов і «новий» Михайло шукали в Києві покупців на квартиру, він вбив заручника. У той день він як завжди стеріг Михайла. Бранець тихо сидів у відведеній йому кімнаті, а охоронець у сусідній дивився телевізор. Втекти з будинку було непросто — вікна були закриті гратами, а по подвір’ю бігав лютий пес. «Череп» розслабився, почав було дрімати, але раптом його насторожив шум, що лунав з кімнати із заручником. Зайшовши подивитися, що сталося, «Череп» брудно вилаявся: Михайло стояв на підвіконні й намагався відчинити вікно. Стягнувши його на підлогу, «Череп» декілька разів ударив бранця, але опору не зломив — Михайло спробував вибігти у відчинені двері, чим розлютив спостерігача вже не на жарт. Кримінальник почав щосили бити нещасного, душити його ременем, поки той не перестав подавати ознак життя. Декілька годин Мартинов з «Черепом» сиділи над трупом, не знаючи, що вдіяти і як виправдатися. Спочатку сховали тіло в погребі й доповіли про те, що сталося, Ентіну. Через два дні з Києва приїхав Удалов, за ним підтягнулися й інші змовники. Спочатку вирішили, що Михайло справді втік, а його охорона приховує це, щоб сторгувати зайві гроші, але коли побачили труп, розгубилися. Це не входило в їхні плани. Після здійснення угоди вони збиралися відпустити бідолаху на всі чотири сторони. Одне діло — стаття про шахрайство, інше — за вбивство. Тепер же слід було прискорити продаж житла і залягти «на дно», а труп десь сховати. Тіло поклали в залізну 200-літрову бочку, заварили і закопали біля смітника за містом. Ентіну й Удалову довелося взяти в частку і Мартинова, який почав їх шантажувати.
«Не того в’яжете!» Після вбивства в змовників все перестало клеїтися. Знайдений двійник не підходив під вік Михайла, покупці сумнівалися і не захотіли ризикувати. Довелося шукати заміну і знову змінювати фотографію в паспорті. Квартиру вже намагалися зіпхнути якнайшвидше за найнижчу ціну. Але що не могла передбачати компанія, так це те, що родичі уже почали розшукувати зниклого чоловіка. Батькам повернули грошовий переказ, який вони послали сину, на телефонні дзвінки ніхто не відповідав. Люди похилого віку занепокоїлися. А після того, як сестра декілька днів підряд не могла знайти брата, а сусіди розповіли, що біля квартири крутяться незнайомі люди, жінка заявила в міліцію про його зникнення. Коли дільничний разом із працівником Голосіївського райуправління пішли до будинку, де жив Михайло, консьєржка повідомила, що в його квартиру приходять сторонні люди, а самого хазяїна ніхто давно не бачив. Охоронці порядку відразу направилися в квартиру, де застали купу народу — жінку-брокера, двох покупців, а також чоловіка, який представився братом хазяїна. Міліціонери запропонували всім пройти в райуправління. Першим з під’їзду вивели «брата». Цю роль виконував Мартинов. Опинившись на вулиці, він кинувся навтьоки. Охоронець порядку побіг слідом, наздогнав, спробував затримати, але одержав удар в обличчя. Зав’язалася боротьба. Перехожі здивовано спостерігали, як двоє чоловіків, вчепившись один в одного, качаються по землі, кричать, що вони — міліціонери, й обидва просять допомогти скрутити злочинця. У цій ситуації більш переконливим виглядав Мартинов — він підібрав посвідчення, що випало з кишені міліціонера, і розмахував їм, як прапором. Йому на допомогу прийшли декілька чоловіків. На руки справжнього міліціонера наділи наручники, та ще й ноги зв’язали ременем, щоб не втік. Ніякі докази з приводу того, що в’яжуть не того, кого треба, не допомогли. Тільки коли повалений міліціонер випросив мужиків витягнути з кишені в’язку ключів, на якій був офіцерський жетон, непорозуміння розкрилося. Швиденько звільнивши охоронця порядку, ті ж самі мужики допомогли йому нагнати і затримати Мартинова. — Ентін разом з Гусєвим бачили, як за компаньйоном гнався працівник міліції, і не чекаючи розв’язки, поспішили поїхати в Харків, — розповідає Олександр Полежаєв, старший слідчий Голосіївської прокуратури Києва. — Через кілька днів вони, а також «Череп», були затримані. Гусєву й Удалову вдалося втекти. Всі троє затриманих на слідстві давали вичерпні покази, розповіли в подробицях, як все відбувалося, де заховані документи на квартиру і навіть вказали місце, де поховали останки нещасного Михайла. Довелося пововтузитися із бочкою з тілом. Відкривати кришку автогеном судмедексперти заборонили, пояснивши, що в процесі розкладу трупа в закритому просторі зібралися гази і при попаданні іскри може відбутися вибух. Звернулися по допомогу до працівників МНС, що розкрили кришку спеціальними інструментами. Експерти встановили, що причиною смерті Михайла став травматичний шок. Кримінальна справа була порушена за кількома статтями Кримінального кодексу — навмисне убивство, незаконне позбавлення волі, шахрайство, підробка документів, приховування злочину. Голосіївський суд, розглянувши справу, виніс вирок. Ентін з Мартиновим одержали по 5 років, а «Череп» відправиться у місця позбавлення волі на 8 років. Нещодавно був затриманий Гусєв. Зараз суд розглядає його справу, але вирок ще не винесений. П’ятий утікач поки на свободі, але його неодмінно впіймають.
