Важко шукати чорну кішку в чорній кімнаті, особливо коли її там немає (Конфуцій, здається, сказав). Це я до того, що важко робити підсумки виступу команди «Верес» у чемпіонаті, якщо ні за що конкретне ця команда не боролася. Так собі грала, аби вважалося, що грає, аби ніхто не дорікнув, що у Рівному зникла професійна команда і що у нас не піклуються про футбол.
Важко шукати чорну кішку в чорній кімнаті, особливо коли її там немає (Конфуцій, здається, сказав). Це я до того, що важко робити підсумки виступу команди «Верес» у чемпіонаті, якщо ні за що конкретне ця команда не боролася. Так собі грала, аби вважалося, що грає, аби ніхто не дорікнув, що у Рівному зникла професійна команда і що у нас не піклуються про футбол. Ні, щодо «ні за що не боролася», це я трішки неточно сформулював, у турнірному плані «вересівці» ні за що не боролися, бо завдань не було. Що ж до особистого, то боролися, ще й як. Чого тільки один демарш вартий, в жодному клубі України футболісти на таке не наважилися, а наші, доведені до ручки, взяли і відмовилися вийти на календарну гру: клуб, мовляв, професійний, а підхід якийсь навіть не аматорський — дворовий. Півроку без зарплати — це вам, панове президенти, не жарт. Стався цей випадок наприкінці першого кола. Правдами-неправдами вдалося тоді умовити гравців дограти коло і з надією на краще життя піти на зимові канікули. Просто-таки про «вересівців» співається: «надія — мій компас земний». Пронадіялися наші футболісти усю зиму аж до початку другого кола, при цьому практично не тренуючись, адже за час перерви особливо у команді нічого й не змінилось. Надії, віри та любові до рідного клубу вистачило не усім, дехто пішов піднімати футбол до райцентрів, де які не які, а гроші платять. І довелося Григорію Шаламаю братися за голову і думати: «Ким грати будемо?». Подумав п.Григорій, і пішов протоптаною стежиною до спортшколи, яка не раз вже за останні роки виручала дорослу команду в часи кадрової скрути. Отож на друге коло вийшов сплав молодості та досвіду, як прийнято говорити у подібних випадках. Особливо яскраво у цьому плані виглядала лінія захисту: Володимир Новак 1963 р.н. та Андрій Жук 1985 р.н., ось такі батьки та діти. Грав цей сплав так собі, іноді вигравав (матч з «Поділлям» ніяк не забуду), частіше програвав, бувало, з великим рахунком. Десь посеред кола затіялась у клубі зміна влади. Замість одного Валерія Саєнка «Верес» отримав одразу двох президентів: простого та почесного — Святослава Власюка та Віктора Чайку відповідно. Таким чином міська влада вирішила сказати «Вересу» «так», перед тим сказавши «ні» облдержадміністрації на прохання передати стадіон «Авангард» разом з командою в обласну власність. Зразу все пішло ніби непогано, міський голова кілька разів на футбол прийшов і навіть якось годинник кращому гравцю матчу подарував. Оптимістичних слів було сказано купу, «доженемо і переженемо», якщо на перших порах не вища ліга, то перша — це точно у найближчих перспективах має нам підкоритися. Щоб усе це виглядало солідно, президента ПФЛ до Рівного запросили, про передачу навколостадіонних стоянок у користування клубу в його присутності оголосили. Коротше, слухаєш і душа радіє. Але це одна шалька терезів. З іншого боку маємо сувору суху статистику. У чотирьох заключних зіграних матчах «Верес» не те що «наздогнав і перегнав», а пролетів самим що не є ганебним чином, зокрема у заключній грі у Ковелі — 0:4. З вуст гравців і тренерів знову чути про заборгованість із зарплати, знову в команди невизначеність, що якось не в’яжеться з обіцянками та гарними кольоровими афішами, які почали друкувати після зміни влади. — Що далі? Як проведе літню перерву команда? — запитали ми у головного тренера «Вереса» Григорія Шаламая. — Нічого не відомо. Усе вирішиться у п’ятницю, тоді й телефонуйте, — порадив завжди привітний до журналістів п.Григорій. І зателефонуємо, адже перерва між чемпіонатами усього місяць, а там новий сезон, сезон нових надій. І якщо у футболістів якісь варіанти ще є: команду змінити чи з футболом взагалі «зав’язати», то у нас, болільників, варіант один: терпіти та сподіватися, коли нарешті і ми когось доженемо та переженемо.
