Уявіть собі сцену. Печера первісної людини. Допоки плем'я перебуває на полюванні або у пошуках коренеплодів, вартові чатують біля багаття, виконуючи ритуальні танці та вчасно підкидаючи деревину у полум'я. Їхній обов'язок — зберегти для племені живий вогонь.
Уявіть собі сцену. Печера первісної людини. Допоки плем'я перебуває на полюванні або у пошуках коренеплодів, вартові чатують біля багаття, виконуючи ритуальні танці та вчасно підкидаючи деревину у полум'я. Їхній обов'язок — зберегти для племені живий вогонь. Сучасні чиновники від кіно нагадують мені таких первісних кочегарів. У нинішніх умовах мова не йде про розвиток вітчизняного кіно. Хоча б зберегти, мов первісне багаття, саму пам'ять про колись могутній український кінематограф. Ось чиновники і підкидають тріски у багаття. Там — маленький фестивальчик. Сям — ретроспективка. Там — вдала короткометражка. Сям — перспективна документалка. До "повного метра" поки що недотягуємо. Зате навколокіношне життя вирує і у столиці, і у провінціях. Критики постійно пишуть і публікують рецензії. Інститут Карпенка-Карого постійно продукує творчі кадри. У Трускавці незабаром стартує черговий кінофестиваль. У Рівному навпаки — вже відшумів конкурс аматорських кіносценаріїв. Одне слово — закваска бродить. Але щоб процес розвивався і далі — потрібен "апарат". Апарат, себто грубі кошти, мають олігархи. Але із часів Ахатя Брагіна, підірваного недоброзичливцями на донецькому стадіоні, олігархів збуджує і хвилює лише гра футболістів, а не акторів. Ті з товстосумів, яких футбол не цікавить, знайшли собі інші забавки. Один — збирає скарби із скіфських могильників. Іншому — з усього світу звозять у колекцію холодну зброю. Пінчук — відкриває музей сучасного мистецтва. Це вже щось тепліше, але ще не гаряче. У ХІХ столітті серед магнатів було прийнято утримувати власні кріпацькі театри. Оскільки історії властиво повторюватись, то хтозна, можливо, і до нас колись прийде мода на приватні модернові кіностудії. Але чи не занадто ми драматизуємо роль грошей у сучасному кіновиробництві? Чи може талановитий режисер обійтись і без чиновника, і без олігарха? Повторити, так би мовити, подвиг іспаномовного американця Роберта Родрігеса — зняти за сім тисяч доларів українське "Ель Маріаче". Мікробюджетний "Музикант" Родрігеса став відомим у всьому світі. А його автор отримав постійну прописку у Голлівуді, статус культового кінорежисера і репутацію однодумця Квентіна Тарантіно… Ангеліна Ніконова — ростовчанка, що навчалась режисури в Америці. Ольга Диховична — акторка та сценаристка із Москви. Дві тридцятилітні привабливі панянки представили у минулому кіносезоні на суд громади шокуючу соціальну драму з елементами жорсткої еротики — "Портрет у сутінках". Картина спершу "наслідила" на минулорічному "Кінотаврі" — отримала приз за найкращу операторську роботу. А тепер стрімко збирає нагороди і відзнаки по всьому світу. Рейк'явік, Лондон, Салоніки, Венеція, Варшава, Стокгольм — фестивалі записуються у чергу, щоб запросити до участі роботу двох чарівних дебютанток. Чим так вподобали на Заході цю суміш "чорнухи з порнухою", відзняту на два фотоапарати Canon 5D Mark 2 на околицях та в спальних районах Ростова-на-Дону? Одинока панянка без авто, без грошей, без телефону, без документів випадково опиняється на криміногенній околиці великого міста. Трапляється те, що повинно було статись у "поганому" районі. Безпомічну без звичних атрибутів цивілізації елітну дамочку брутально ґвалтують простолюдини. Охоплена жагою помсти жінка вистежує найсексуальнішого з ґвалтівників і несподівано кидається йому в обійми. Красуня потрапляє до замку Чудовиська — зубожілу панельку, заселену дивними, майже казковими для дівчини з пристойної родини істотами. Замість містера Клокворка її зустрічає божевільний дідусь романтичного героя. Замість містера Люм'єра очікує люмпен — його молодший брат-наркоман.
| |
 | Автори фільму Ангеліна Ніконова і Ольга Диховична |
