У людей, які вважають себе музичними гурманами, такі слова, як «Океан Ельзи», «Вакарчук» викликають легку посмішку й іронічне резюме — «попса для дівчаток!». Можливо, самому кумиру підлітків набридло чути дівочий писк на власних концертах, можливо, йому взагалі все набридло. Але він вирішив підкорювати тих самих гурманів. Новий альбом «Океану Ельзи» «Вночі» вийшов настільки нестандартним і несхожим на сам бренд «ОЕ», що його й позиціонувати почали як сольний продукт Святослава Вакарчука. Чи є справедливими ті сотні позитивних відгуків, які альбом вже отримав, рівненський слухач мав змогу переконатися на концерті у кінопалаці «Україна» під час всеукраїнського турне на підтримку проекту.
Неформатність сучасної творчості відомого гурту була помітна вже з продажу квитків — останнім часом Вакарчук щез (умовно) з ефірів радіостанцій та телеканалів, тому й глядачів його послухати зібралося трохи більше половини залу кінопалацу. Але цього разу поруч із затятими «океаноманами» сиділи любителі джазу та блюзу. Дізнатися, що проект «Вночі» — це своєрідний синтез «вечірньої» лірики, соулу, джазу, легкої етнічної музики, публіка могла ще з осені минулого року. Саме тоді й вийшов цей диск. Сам Вакарчук назвав альбом «концентрованою емоцією», дуже особистим і душевним. Незважаючи на обіцянку побачити зовсім іншого Вакарчука, глядач зустрів того самого, всіма любимого співака — подібні ліричні образи (чайка, весна, чай тощо), «океанівські» мелодійні гармонії, все той же надривний вокал. Але тепер у «зірці» помітна стриманість, спокій, не зверхнє ставлення до публіки. А ось музичний «одяг» для тої лірики — це вже далеко не «океан». Скоріше, тихенька гавань… Те, що на сцені не лідер «ОЕ», Вакарчук наголошує одразу — подарований прихильницею шарфик він не пов’язує на мікрофон, як завжди, а відносить убік. Але «Океан Ельзи» таки на сцені. Всі музиканти гурту освоюють нові, але, очевидно, не чужі для себе горизонти. Басист Денис Дудко вправно працює з контрабасом, гітарист Петро Чернявський більше часу «обіймається» з бузуками. Клавішник Мілош Єліч взагалі саунд-продюсер проекту, а на концерті він працює з клавішами та перкусіями. Поряд з ними — джазовий піаніст, саксофоніст, додатковий перкусіоніст, акустичний гітарист. Час від часу музиканти відпочивають за кавою — на сцені влаштована «кав’ярня» із стільцями та столом і вивіскою «Вночі». Барабанщики взагалі сидять у міських магазинних «вітринах» за склом, поміж ними стоять старовинні ліхтарі. Задній фон сцени — вечірнє хмарне (львівське?) небо. Тобто атмосфера джазу створена із смаком. Чистого джазового звучання немає в жодній пісні, але елементів — скільки завгодно. Свінговий бас, фортепіанні пасажі, саксофонні імпровізації, східні етнічні мотиви. І це без скрипкового квартету, симфонічного оркестру і кількох десятків етно-інструментів, які брали участь у запису альбому «Вночі» — всіх у тур не візьмеш. Але відмовитись цілком від попереднього «Океану» — неможливо. До одинадцяти композицій альбому музиканти додають фірмові обробки власних же «хітів» — «Холодно», «С’юзі», «Майже весна», «Кавачай» та ін. А деякі речі з «Вночі» взагалі цілком «океанівські» — створені у манері поп-року. Лише з вкрапленнями джазу… — Рівненська публіка таки розуміється на цій музиці, — підлещує глядачам співак і автор пісень. — Це перше місто у турі (загалом п’яте. — Авт.), де глядач аплодує після всіх соло-партій музикантів. А це щось та й значить! Публіка у відповідь тричі викликає музикантів «на біс», причому останню пісню Святослав виконує вже помітно стомленим.
