23-річний Василь Сав'юк, який приїхав до Рівного з Івано-Франківщини — наймолодший актор Рівненського театру ляльок. А ще — фокусник. Саме це вміння, як зізнався актор в інтерв'ю «РВ», допомогло йому стати частиною колективу.
Василь Сав'юк
— Посвяту в актори лялькового театру ви пройшли минулої суботи, хоча працювати почали з осені…
— Так, в театрі офіційно працевлаштований з листопада — після того, як пройшов конкурс на посаду актора-ляльковода. Перед тим у лютому, будучи студентом РДГУ, проходив практику в цьому ж колективі. Тоді мені одразу дозволили керувати лялькою. Це було, як мінімум, незвично — бо до того цього ніколи не робив. Першою зіграв роль «зайчика» у виставі «Пригода на лісовій галявині». Нині задіяний в кількох постановках, зокрема, в прем'єрі «Злидні» режисера Марії Назаренко.
А посвята — це своєрідна традиція театру. Було приємно, коли привітали заслужені артистки України Франческа Барабаш і Алла Черуха… Пообіцяв не спізнюватися на вистави та інше.
— Згадували про нову виставу «Злидні». Яка в ній ваша роль?
— Мій персонаж — Василь Васильович — з'являється наприкінці, а роль полягає в тому, щоб керувати ляльками. Тобто це більш технічна робота. Але її повинен вміти робити будь-який, навіть найкращий актор.
— А ще ви фокусник. Не було пропозицій це вміння застосовувати у виставах? Бо наскільки відомо, деякі театри ляльок, наприклад, у Чернівцях, використовують таку практику.
— Якраз те, що вмію «творити дива», відіграло немалу роль при прийнятті на роботу (посміхається. — Ред.). Але використовувати фокуси у виставах — поки лише в бажаннях. Хоча маю досвід виступів перед публікою, не раз як фокусник брав участь у загальноміських заходах — зокрема, торік у проекті «Рівне. Літо. Музика».
Взагалі, фокуси — це друга іпостась моєї біографії. Почав цим захоплюватися ще коли вчився у Чернівецькому училищі мистецтв ім. Воробкевича. Тоді організовував у місті один із фестивалів і запросив на нього ілюзіоніста. Після того він мене навчив кількох фокусів, а далі — сам почав цим серйозно цікавитися, купувати спеціальну літературу та реквізит, вишукувати в Інтернеті відео виступів відомих ілюзіоністів, експериментувати… Друзі кажуть, що я фанатик, мало відпочиваю. Але сцена — це і є моя «зона комфорту».
— Чи є різниця — виступати перед дорослою та дитячою публікою?
— Найцікавіша публіка — та, котра вдячна. Якщо зал аплодує, бачу посмішки дітей — працюю не дарма. Звісно, є деякі «прикольчики», котрі зрозумілі лише дорослим і жарти призначені суто для дитячої публіки. Але якщо говорити про фокуси, тут важливий не вік, а здатність вірити в дива.
— Згадували про мрію влаштувати у театрі так зване шоу ілюзій?
— Так, думаю, міг би бути фокусником і в межах театру. А ще хочу зі своєю асистенткою поїхати на чемпіонат світу по фокусах. Він проходить у Франції. Хочеться прославити Україну, місто Рівне і, звичайно, наш театр.
