Ще в 12-річному віці вона потрапила в аварію, після якої їй по лікоть ампутували обидві руки. Дівчинка важко переживала свою інвалідність, навіть покинула школу. Але ставши дорослішою, вона вмовила батьків купити їй фотоапарат. Незважаючи ні на що, жінка зуміла стати професійним фотографом і зараз є власницею фотостудії у індонезійському місті Пурвореджо.
Закінчивши в 1989 році середню школу, Русідах почала вчитися в професійному реабілітаційному центрі для інвалідів у місті Соло. Там вона пройшла курси шиття і фотографії. Тоді-то й зародилася в її душі пристрасть до фотозйомки.
Русідах живе з чоловіком і 13-річним сином у селі Ботореджо. Першу фотокамеру — Pentax — Русідах одержала від свого викладача в 1995 році. Вона сама модифікувала її, підлаштувавши під свої фізичні особливості. До 2010 року Русідах користувалася плівковим фотоапаратом. А потім компанія Canon подарувала їй цифрову камеру Canon 550D і спалах.
 |
|
 |
|
Жінка надає свої послуги на весіллях, карнавалах й інших сільських заходах. Місцева влада також періодично наймає її для зйомок офіційних заходів. Сама Русідах Бадаві в інтерв’ю зізнається, що через фізичні вади їй доводиться підлаштовувати техніку під себе, адже вона діє не пальцями ніг, а тим, що залишилося від рук. Зокрема, кнопки на фотоапараті оснащені спеціальними пристроями.
Русідах заробляє на місяць від 22 до 44 доларів США, беручи 70 центів за одну фотографію. Жінка говорить, що інвалідність ускладнює їй життя. Те, що здорова людина звичайно робить за хвилину, вона робить за п’ять. Але це жодним чином не змусить її відмовитися від праці. Вона не хоче згадувати подробиці нещасного випадку, але говорить, що без нього навряд чи полюбила б професію фотографа.
 |
|
|
|
