Концертна симфонія Шарля Данкля, гідна віденських палаців — у рівненському музично-драматичному театрі. Виконання — віртуозне, чуттєве. Виконавці ще не мають інструментів вищого класу. Але в руки цим двом маленьким хлопчикам вже можна сміливо давати скрипки Страдіварі чи Гварнері.
Маленькі буковинці, володарі першої премії та гран-прі брати Лукинюки, зірвали шквал оплесків прискіпливої публіки Першого Всеукраїнського дитячо-юнацького музичного конкурсу «Бурштинові нотки» — проекту міської влади та директора музичної школи №2 Валерія Марченка. За ідею великого фестивалю академічного дитячого музичного мистецтва вхопилася заступник міського голови Галина Кульчинська, що забезпечило йому всеукраїнський і добре фінансований формат. Перший млинець, на диво, виявився не глевким. 330 учасників із 16 областей України, як зізнаються деякі з них, відкрили для себе ще один музичний центр в Україні. Хоча відкриттів було як мінімум десяток. Найперше — серед інструменталістів. Саме вони яскраво продемонстрували те, як, набравшись терпіння, з дитячого обдарування можна витворити диво. Гарні враження залишилися від виступів житомирянки Софії Кафтанюк (етюд-каприс), «Карпатської рапсодії» Мирослава Скорика у виконанні прикарпатця-скрипаля Андрія Дмитренка, ансамблю чернігівських гітаристів, закарпатської віолончелістки Марії Ясінської з темпераментним «Концертним полонезом», волинянки-саксофоністки з «Польотом джмеля», рівненських піаніста Олександра Островського з ніжним «Етюдом» Шопена і сопілкаря Владислава Шинкаря із ліричною «Гуцульською рапсодією». Зрозуміле бажання організатора конкурсу Валерія Марченка максимально представити і свій естрадний доробок, і своїх вихованців. До певної міри в рідному місті, та ще й уперше на подібному конкурсі, це виправдано. Хоча раніше Галина Кульчинська наголошувала на необхідності створення конкурсу саме академічного, класичного мистецтва. При цьому чи не найслабше виглядав академічний вокал, хоча й тут були цікаві знахідки. Не вдався задум виставити на конкурс твори лише українських композиторів. Просто тому, що кожен з учасників навчається в музичній школі, де студіює відповідну програму. І позбавляти юних музикантів шансу потрапити на конкурс, якщо в репертуарі — лише Моцарт чи Шопен, на першому фестивалі було б нелогічно. Але оскільки підготовка до серйозних конкурсів, як правило, триває безперервно, вже нині варто було б розіслати всім потенційним учасникам конкретні умови участі, серед яких — українське авторство. Основна ідея більшості конкурсів — їхнє об’єднання за жанрами і тематикою. Ідея конкурсу рівненського — об’єднання дітей, які професійно навчаються музики, під дахом одного фестивалю. Хоча й «дітьми» найстарших учасників конкурсу, вік яких сягав 21 року, назвати важко. Можна було б критикувати такий підхід, якби не одне «але»: конкурсів з академічної музики серед дітей і юнацтва в Україні обмаль. На загал вони тонуть у кількості різноманітних караоке-шоу, в яких, власне, частіше перемагають ті, хто таки має за плечима музичну школу.
