Популярний російський телеведучий Олександр Гордон, як і бюрократ Огурцов із «Карнавальної ночі» — неабиякі популяризатори науки. Огурцов організовував наукову лекцію навіть у новорічну ніч. Гордон незабутню огурцовську лекцію «Есть ли жизнь на Марсе?» перетворив на цикл із 325 лекцій, умовно об’єднаних темою «Есть ли жизнь после смерти?». Відомі російські вчені: фізики, хіміки, біологи, психологи, історики, релігієзнавці, філософи намагались пояснити, як збудований Всесвіт.
Кращою була визнана лекція біофізика Дмитра Чернавського «Виникнення біологічної інформації», а Гордон із репутацією інтелектуала відправився підкоряти нові телевисоти. Проект «Гордон Кіхот» приніс йому визнання і Тефі кращому ведучому ток-шоу. Однією із найяскравіших виявилась передача, на яку запросили Михайла Задорнова не як гумориста, а як аматора-етимолога. Слово «удовольствие» походить від слів «уд» і «воля». Оскільки «уд» у древніх слов’ян — це чоловічий орган дітонародження, то словосполучення виходить дещо пікантним. Даремно доктори словотворчих наук нервували, доказуючи абсурдність задорновського аналізу. Гуморист-лінгвіст ще й побажав їм УДачі. Цікаво у стилі Задорнова проаналізувати українське — «задоволення». «Зад» і «воля» — схоже, наші пращури теж мали неабияке почуття гумору. Уявляю, як Задорнов незворушно переконує аудиторію. У публічному місці, в якому відсутній туалет, вас прихопив гострий напад діареї. Після двогодинних неймовірних страждань ви нарешті дістались рятівного унітаза. Скажіть, хіба це не справжнє ЗАДОволення? Гордон і сам неабиякий жартівник-лінгвіст. Це він офіційно зареєстрував у 1998 році ПОЦ (партию общественного цинизма). А у 2009 році, розчарувавшись у ПОЦах, організував партію інтелектуалів — ПІ. Партійний слоган «ПИ — здесь». Але найбільшу славу і дві нагороди Тефі йому принесла не політика, а телепередача «Закрытый показ». На цьому шоу публіка переглядає артхаусну кінострічку, не рекомендовану для широкого екрана. Після чого розпочинаються дебати між прихильниками, опонентами та авторами. Надивившись авторського кіно, Гордон спіймався на гачок, на який зазвичай потрапляють недалекі обивателі. Ну, таке кіно я і сам зможу зняти. І Гордон «таке» кіно таки зняв. Наприкінці 2011 року на екрани вийшла екранізація повісті художника, поета і письменника Гаррі Гордона — «Вогні притону». Режисер — син, невгамовний шоумен-інтелектуал Олександр Гаррієвич Гордон. Одеса, 1958 рік. У країні, в якій, як відомо, секс відсутній, у затишному одеському дворику процвітає невеличкий бордель тьоті Люби. Дівчата живуть душа у душу і обожнюють свою бандершу (бенефісна роль акторки Оксани Фандери). Ця ретродрама не насичена особливими ідеєю і змістом, натомість наповнена любов’ю, гумором і вишуканими одеськими лінгвістичними перлинами: «Людей жалко — особенно всех!», «Вы за что сидели? Вы бы еще спросили, за что я воевал». Перед нами зворушлива, добра картина про паскудне, жорстоке життя. Відчуваються легкі ностальгічно-біографічні нотки. Батько Гордон — народився і довгий час жив у Одесі. Не обійшлось і без Богдана Ступки. Автори картини, можливо, першими за роки незалежності України зобразили українське село. А як може інтелігентний столичний єврей, за професією художник, а за покликом душі поет, зобразити українське село 50-х років? Звісно, так, як інтелігент Бабель зобразив Кінармію Будьонного. Це — дика, груба, жорстока, чужа, але водночас колоритна і по-гоголівськи поетична простонародна стихія. Закінчується по-одеському життєрадісна картина не трагічно, але сумно.
