Мем чи сувора реальність? Нещодавно соцмережами ширився мем: “Зеленський оголосив про призов з 18 років - кількість заробітчан у Польщі зросла вдвічі”. Якщо без жартів, то кількість українських заробітчан за кордоном стрімко зростає, і призов – не єдиний фактор, який на це впливає.
Щороку мільйони громадян залишають Україну і їдуть на роботу в країни з вищими економічними показниками. Там, відчувши переваги та недоліки перебування в іншій культурі, вони вирішують: повернутися додому і заробляти на Батьківщині чи періодично їздити на роботу за кордон та шукати способів залишитися.
Вичерпної інформації про те, скільки ж українців виїжджають працювати за межами нашої держави - немає. Втім, у Міністерстві соціальної політики України повідомили, що на постійній основі за кордоном перебуває близько 3 мільйонів 200 тисяч українців. Від 7 до 9 мільйонів громадян періодично виїжджають на заробітки. Це - тимчасові трудові мігранти, які циклічно їдуть працювати в іншу країну на період від трьох до шести місяців.
Це означає, що близько 7% працездатного населення України розвиває інші держави, вкладаючи одні з найцінніших ресурсів - силу і час.
Топ-причини заробітчанства і чому не Кариби, а Польща?
Доцентка кафедри фінансів, обліку і аудиту Острозької академії, докторка економічних наук Ольга Дем’янчук вважає, що основними причинами трудової міграції українців є:
- Відсутність достатньої кількості робочих місць у межах нашої держави. Особливо в так званих “депресивних” регіонах, де немає власного виробництва. Офіційно в Україні є лише одне місто, яке має статус депресивної території. Ще у вересні 2017 року Кабінет Міністрів надав цей статус місту Токмак Запорізької області строком на п’ять років. Але згідно з соціально-економічними показниками розвитку територій за підсумками 2016 року цей «статус» мали отримати ще шість міст: Могилів-Подільський (Вінницька обл.), Бердичів (Житомирська обл.), Ржищів (Київська обл.), Олександрія (Кіровоградська обл.), Шостка (Сумська обл.) та Ватутіне (Черкаська обл.). Для визначення статусу депресивної території береться три показники – безробіття, рівень заробітної плати, коли вона значно гірша, ніж в інших містах, та відтік населення.
- Суттєва різниця у рівнях доходів. Найбільше людей мігрують із областей, які межують із країнами Центрально-Східної Європи, адже там оплата праці за приблизно однаковий обсяг праці сильно різниться.
- Міграція високоінтелектуальних осіб, які не можуть реалізуватися в Україні. Наразі в нашій державі немає такого рівня фінансування наукоємних галузей як за кордоном.
Згідно з даними Закладу соціального страхування (ZUS), лише у Польщі серед 644 тисяч офіційно працюючих трудових мігрантів — 483 тисячі українців. Тобто кількість офіційно працевлаштованих українців на території сусідньої країни становить 75%.
"Звичайно, більшість є громадянами України. Наступна національна група вже більш ніж у десять разів менша. Йдеться про громадян Білорусі, яких є в межах 38 тисяч. Далі йдуть грузини — приблизно 9,5 тисяч, а потім громадяни Молдови та Росії — понад 8 тисяч", - повідомив глава ZUS Войцех Андрусевич.
Експертка визначила одні з основних факторів, чому українці їдуть на заробітки саме до Польщі:
- по-перше, недостатня кількість своїх робітників на польському ринку;
- по-друге, у Польщі дуже високий попит на мігрантів загальноробітничих і агропрофесій. Найбільше задіюють заробітчан на сільськогосподарських роботах.
“Не кожен поляк за середню заробітну плату захоче цілий день виробляти одну деталь. Це важка фізична праця, бо щодня вистояти зміну і робити однаковий вид роботи - це складно”, - пояснює Ольга Дем’янчук.
Відплив власного населення за межі Польщі до країн Західної Європи призвів до поглинання значної кількості українців. Закордонні роботодавці зацікавлені в отриманні кваліфікованих працівників, тому мають змогу заощаджувати на підготовці фахівців у своїх вищих навчальних закладах, очікуючи приїзду, наприклад, молодого лікаря з України. В умовах конкуренції наші спеціалісти можуть себе реалізувати за кордоном і отримувати значно вищий дохід, ніж якби це було в Україні.
Хто й куди: як українці потрапляють на роботу в Польщі?
Представниця рекрутингової компанії «Перша Віза» Руслана Боровчук на досвіді компанії розповіла, які групи українців найчастіше їдуть працювати до Польщі та скільки часу там перебувають.
.jpeg)
Умовно вона ділить клієнтів на три групи людей: ті, хто їде по біометрії, ті, хто замовляє візу на пів року, і ті, хто бере візу на рік:
- Як свідчить статистика, найчастіше виїжджають чоловіки, жінки та сімейні пари віком до 50-ти років. Таке вікове обмеження ставлять самі роботодавці в Польщі. Коли люди їдуть працювати по біометрії на три місяці, головна психологічна передумова, яку вони собі ставлять: «Їду подивитися». Однак, це сумнівна політика, бо коли людина їде «подивитися», і їй щось не подобається, часу та варіантів вакансій, на які можна перейти, стає катастрофічно мало. Люди, які їдуть працювати на шість місяців – більш соціально захищені. Роботодавець бачить візу і розуміє, що людина має намір довго працювати. Також візи оформлюють на рік. Їх в основному беруть люди, які пропрацювали в Польщі певний період часу, знайшли свого роботодавця, і він на безкоштовній основі видає їм річні дозволи.
В основному люди їдуть працювати на склади, заводи і фабрики. Руслана Боровчук пояснює: на заробітки їздять компаніями, а на складах чи заводах не вимагають знання мови і фахових навичок, тому такі вакансії підходять для всіх. Для спеціалістів шукають окремі вакансії залежно від досвіду й навичок.
Щодо ґендерного поділу, то з-поміж заробітчан, які їдуть на пів року і більше в середньому 30% становлять чоловіки. Ще 35% - сімейні пари, а решту - жінки.
- Але в умовах пандемії це дуже спірне питання. Є такий фактор як сезонність роботи. Припустімо, ще місяць тому всі вакансії біли суто для чоловіків. Для жінок і сімейних пар просто не було вакансій. Така ситуація була скрізь у Польщі, - пояснює Руслана Боровчук.
В середньому за місяць через компанію в межах області візу замовляють близько 500 осіб, але таких компаній можуть бути десятки: як офіційних, і неофіційних.
Зрада чи допомога?
Умовно наслідки такого процесу можна поділити на позитивні й негативні. Звісно, окрім розповсюджених дискусій у суспільстві щодо патріотизму заробітчан, їх участі в розвитку інших держав чи ролі у власних сім’ях, варто розглядати й інший аспект цього явища для України. А переваги, безперечно, є.
По-перше, це постійний притік валютних надходжень. За підрахунками Нацбанку, лише у 2019 році трудові мігранти переказали в Україну 12 мільярдів доларів США. Це - понад 8% ВВП країни. Тоді ж Україна була найбільшим реципієнтом міжнародних переказів у регіоні Європи та Центральної Азії. А за рік до того близько п'яти мільйонів українських заробітчан переказали в Україну 14 мільярдів доларів США. Даних за 2020 рік Світовий банк поки не публікував. Але це точно набагато більше, ніж ми отримуємо у вигляді інвестицій, або ж державних позик. Тому валютні надходження — своєрідний баланс українського ринку.
.png)
По-друге, значна кількість громадян, яка сформувала свій капітал за межами нашої держави, повертається в Україну і починає утворювати власний бізнес.
- На сьогодні у західних областях України в аграрному бізнесі починають інтенсивно розвивати вирощування лохини та її продажу. Окремі підприємці говорять, що через 5 років ми будемо мати перенасичений ринок вирощування цієї ягоди, - вважає Ольга Дем’янчук.
У Верховній Раді навіть організували грантову підтримку для тих, хто повернувся в Україну й хоче відкрити власну справу. За словами прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, заробітчани зможуть взяти на цю потребу до 150 тисяч гривень і тоді одна з головних умов — людина має інвестувати й власні кошти у сумі не меншій, ніж та, що видала держава.
По-третє, покращується рівень продуктивності праці. Молода людина, яка їде на роботу за кордон, отримує хороші навички і знання, які по поверненню зможе реалізувати на розвиток держави.
До недоліків заробітчанства експертка відносить факт старіння нації. Окрім того, що в Україні відбувається природне зменшення чисельності населення (смертність перевищує народжуваність), то й паралельно територію країни стабільно покидають трудові мігранти.
До того ж, економічно активне населення України віком від 24 до 45 часто виїжджає з постійним місцем проживання. Ті хто отримав вищу або професійно-технічну освіту за рахунок державних коштів не встигають повернути кошти або ж інтелектуально відпрацювати вклад і їдуть реалізовувати себе за кордон. Таким чином, держава втрачає вкладений капітал.
Заробітчанство і сім’я
Фінансове забезпечення сім’ї – одна з ключових мотивацій для українців поїхати на заробітки. Втім, найчастіше на заробітки їде один із партнерів у той час як інший займається вихованням дітей чи просто побутовими справами. Це, за словами психологів, – складне випробування для сім’ї, оскільки заробітки затягуються на кілька місяців. Чоловік і дружина починають жити окремим життям і «спільне» стає дедалі більш розмитим. Крім того, зникає емоційний зв’язок, вважає психологиня Ольга Ткачук:
- Необхідно розуміти, які потреби задовольняє партнер. Зазвичай це потреби у любові, прийнятті, підтримці тощо. Відповідно, не взаємодіючи з чоловіком чи дружиною, ці потреби не задовольняються, а фруструються. Накопичується злість, розчарування, образа на партнера. Виникає замкнуте коло, адже негативні емоції накопичуються, а висловити їх нікому. Які це може мати наслідки? Емоційні розлади, роздратування, депресивні стани. Чоловік або дружина можуть висловлювати невдоволення іншим членам сім’ї, зриваючись на дітях, батьках, друзях. Виникає також почуття вини («я вдома, у безпеці, а він/вона на чужині, незрозуміло в яких умовах»). Буває, коли людина тривалий час звикла бути сама, тож, повертаючись додому, намагається усамітнитись, відгородитися від родичів.
До наслідків заробітчанства відносять і трудову депопуляцію – сім’ї розпадаються, нові союзи утворюються рідше, а народжуваність спадає. Діти можуть тривалий час зростати у неповних сім’ях, що в подальшому розвиває комплекси та травмує психіку.
Психологиня переконана - якщо партнери зрілі й усвідомлюють власну відповідальність за здійснений вибір, то тривала розлука не зруйнує стосунків. Труднощі виникають у партнерів, які не усвідомлюють своїх переживань і схильні звинувачувати інших у власних проблемах:
- Тут важливо усвідомлювати, що потрібно максимально комунікувати з сім’єю. Можна започаткувати якусь традицію, наприклад, в один і той час переглядати фільм, регулярно спілкуватися за допомогою інтернету. Важливо ділитися приємними моментами та труднощами, не віддалятися емоційно.
Вплив коронавірусу на заробітчанство
Згідно з даними Державної служби статистики України, на кінець 2019 року у Польщі перебували понад 1,3 мільйона українців. За перші два місці пандемії COVID-19 звідти до України повернулися 160 тисяч українців. Зазначається, що на кінець квітня в порівнянні із лютим іноземців у країні поменшало на 223 тисячі, а це 10,1%. Натомість кількість громадян України зменшилася на 11,5% (160 тисяч).
GUS (Główny Urząd Statystyczny – Центральне статистичне управління в Польщі) інформує, що порівняно з груднем 2019 року у квітні 2020 року кількість українців, застрахованих в органі соціального страхування (ZUS) Польщі, а отже офіційно працевлаштованих, скоротилася майже на 30%.
З початком пандемії проблемніше стало виїхати на заробітки. Працедавці самі скасовували вакансії, а українцям, які “застрягли” на період карантину в Польщі, автоматично продовжували всі документи на перебування в країні. Крім того, посольства Польщі почали працювати дистанційно або закриватися на тиждень-два. Через це збільшились черги на отримання візи або запрошення.
Не секрет, що більшість із тих, хто повернувся додому в ізоляцію, безробіття і складний для країни час, прагнули повернутися назад. Тому на тлі послаблення карантину трудова активність населення в Україні протягом кінця квітня та початку травня пожвавилася. Зокрема, українці почали активніше шукати роботу за кордоном. У Нацбанку зафіксували зростання інтересу українців до пошуку роботи як всередині України, так і на заробітках, хоча після початку карантину кількість нових резюме та нових вакансій різко впала.
Ольга Дем’янчук вважає, що криза, пов’язана з пандемією, не вплинула так на Україну, як на високорозвинуті країни світу, втім наші громадяни дуже постраждали:
- Якщо фінансова криза 2008-2010 років більше дестабілізувала країни, що розвиваються, то перша хвиля 2020 року більше вплинула на високорозвинуті країни. Але все одно на сьогодні високорозвинуті країни знайшли ті інструменти, завдяки яким змогли підтримати свої суб’єкти господарювання. Вони на 60-90% залишають оплату працю навіть при неповному робочому дні, при вахтерному режимі… В Україні, на жаль, така допомога є мінімальною.
Коронавірус також вплинув на ґендерну складову заробітчан, зокрема тих, хто їде за робочою візою на пів року і більше.
Уже 1 червня 2020 року заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар зустрівся з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Польща в Україні Бартошем Ціхоцьким. На зустрічі обговорювали питання відновлення українсько-польського співробітництва у всіх напрямах. Сторони розглядали можливість укладення угоди в галузі працевлаштування сезонних робітників, яка мала дозволити врегулювати актуальні питання перебування українських трудових мігрантів на території Польщі.
Як можна вирішити проблему?
Вочевидь, явище трудової міграції не вдасться викорінити швидко. Для цього потрібен системний підхід і детальне вивчення проблеми заробітчанства серед українців. Один із виходів із ситуації, що склалася – це створення нових робочих місць всередині України. Для цього необхідно розвивати малий та середній бізнес, а допоки не відбудеться реформа податкової системи, жоден інвестор чи пересічний громадянин не захоче вкладати свої кошти в невідомість. Важливо налагодити інструменти правового забезпечення: захисту права власності, стабільного податкового законодавства, стабілізації політично-економічної сфери, що допоможуть у розвитку цих напрямів. Втім, говорити про важливість боротьби з корупцією, бюрократією, необхідними змінами у суспільстві і законодавстві можна вічно. Для того, щоб це справді запрацювало, кожен українець має розвивати персональну відповідальність і замислюватись, чим він чи вона можуть бути корисними і вдосконалювати систему.
Дарина Шевчук.
