У сімку фіналістів міжнародного конкурсу «Ангелус» увійшов український письменник, уродженець Рівного Олександр Ірванець. Його роман «Рівне/Ровно (стіна)» журі визначило одним з найкращих. Проте переможця конкурсу назвуть лише 1 грудня під час урочистого концерту у Вроцлаві. Тоді ж, окрім міжнародного визнання, найкращий романіст отримає ще й премію у розмірі близько 60 тисяч доларів. Однак виявляється, сам Ірванець досить скептично оцінює свої шанси стати власником грошового призу і напружено працює над новим романом. Про це — у розмові кореспондента «РВ» із письменником.
Пане Олександре, а яка ваша, як літератора, оцінка цього конкурсу і самої номінації? — «Ангелу» — один з найпрестижніших не лише в Польщі, але й в усій Європі. Торік нагорода вручалася вперше, і її отримав Юрко Андрухович — це вже свідчення високої якості текстів, що там відзначаються. Юркові тоді дали премію за його роман «Дванадцять обручів». А цього року я увійшов до сімки фіналістів, куди, крім мене, також увійшли дуже серйозні і гарні письменники з країн Центральної та Східної Європи. Це, зокрема, Ісмаїл Кадаре з Албанії, він живе у Франції, пише французькою і вже кілька років номінувався на Нобелівську премію. Це — Ханна Краль, знаменита польська письменниця, яка пише про Голокост, її твори перекладені на десятки мов. Це також угорець Імре Кертес, він був Нобелівським лауреатом років чотири-п’ять тому. — Роман «Рівне/Ровно» на конкурс подавали ви самі? — Ні, звісно, сам автор не подає свого тексту. Видавництво, яке зі мною працює в Польщі, називається «Прушиньський і Спілка», це вони подали мою книгу як кращу прозу Центральної й Східної Європи, видану в Польщі у 2006 році. — Польща — це одна з країн, з якими ви найбільше «дружите». Чи вплинуло це якось на те, що ви стали учасником конкурсу? — Мабуть, вплинуло. Бо мої твори перекладались і іншими мовами, друкувались там в журналах, альманахах. Але тільки в Польщі (крім України) вони виходили окремими книгами. Це п’єси, що були надруковані у 2001 році й роман — у 2006. Зараз, щоправда, в мене вже вийшла й окрема книжка в Білорусі. На підході — Німеччина, Сербія, Словенія. Але з іншого боку, не я приймав рішення про участь у конкурсі. — Очікували, що станете фіналістом? — Мені зателефонували надвечір друзі, які прочитали список семи фіналістів в Інтернеті. Я вже, чесно кажучи, дрімав, але зрадів. Хоча одразу ж і зрозумів, що премії цієї я не отримаю, тому що на 120% впевнений: два роки поспіль одній країні таку нагороду точно не дадуть. Проте навіть увійти в фінал — це вже дуже почесно! — А як ви самі оцінюєте своє «Рівне/Ровно»? — Як може автор оцінювати своє дітище? Якщо я віддав цей твір на суд читача, значить, вважаю його вартим уваги! — Чим займаєтесь зараз, над чим працюєте? — Пишу новий роман. Більше нічого не скажу — не люблю розповідати про незавершені речі. Окрім того, перекладаю цікаві дитячі вірші, книжка має вийти наступного року. — А чекаєте від себе ще чогось подібного за популярністю, значимістю, як «Рівне/Ровно»? — Звісно! Як же можна не чекати? Я сподіваюсь, що моя наступна велика проза, маю на увазі велика за обсягом, буде не гіршою. Бо інакше для чого писати?
