Історії про сварки в родинах, на кшталт відомої «Кайдашевої сім’ї», і в наш час не рідкість. Особливість конфлікту, який вже півтора року триває в родині Савчуків з Костополя, в тому, що сваряться між собою сестри та їхня старенька мати. Про цю сім’ю знають тепер мало не всі костопільчани, хоч донедавна Савчуки нічим не відрізнялись від інших. Ситуація змінилась, коли помер батько. Тоді й розпочалися чвари за трикімнатну квартиру, в якій проживають Наталя зі своїми двома малолітніми дітьми та Євгенія зі старенькою матір’ю.
За цей час квартира Савчуків перетворилась на звалище сміття, поношеного брудного одягу та поламаних побутових приладів, стійкий запах гнилі, який став принадою для мошки, не вивітрюється... За сварками жінкам не до прибирання квартири. Євгенія разом зі своєю старенькою мамою забрали собі велику кімнату — сюди вони знесли усі свої речі, починаючи від шафи з передпокою і закінчуючи холодильником та мішками з картоплею. Тут вони вже кілька місяців поспіль сплять, миються і готують їжу. Молодша сестра Наталія забрала собі решту кімнат і кухню. — Ми змушені жити у такому смітнику, — витираючи хустинкою сльози, бідкається баба Ольга. — Наталя будь що намагається нас вижити з квартири. Коли виходимо з кімнати на кухню чи у ванну, одразу починаються сварки і бійки. Неодноразово кидалася і на мене, і на Женю з палкою, била кулаками та ногами в живіт. Тому змушені зачинятися в цій кімнаті. До кімнати зайшла старша сестра Євгенія, яка в цей час збиралася на роботу. Вона наказала матері замовчати і, взявши гребінець, почала перед дзеркалом розчісуватися та розповідати: — Проблеми з Наталею були і раніше. Особливо коли після п’яних витівок її колишнього чоловіка мама відмовилася його прийняти у нас у квартирі. З цього приводу Наталя постійно з нами сварилася. Звинувачувала нас у тому, що ми ламаємо її життя. Згодом все ніби владналося. Вона поїхала на заробітки, а ми няньчили її маленьку доньку. Після повернення із заробітків вона народила другу дитину і знову почалися сварки. Почала нас із мамою бити, тягати за коси.Одного разу мамі пальці на руці переламала. Почала знущатися і над своїми дітьми. Могла на цілий день зачинити їх у кімнаті і податися десь гуляти, поїхати в ліс по ягоди, не залишивши малим нічого їсти. Шкода дітей — ми нарізали їжу дрібними шматочками і просовували у щілину під дверима. Крім того, вона привчила малих красти. Зрозуміло, що так далі тривати не могло, тому ми звернулися в службу у справах неповнолітніх, щоб нас захистили від такої горе-матері. Але, скажу відверто, ми не хотіли, щоб їх забирали від нас. Звикли до них, тим більше ми їх фактично тривалий час і виховували. Нині вона нас звинувачує у тому, що дітей від неї забрали. Погрожує, що тепер, коли їй немає що втрачати, вона нас просто повбиває. ...Ось і зараз вона сидить під дверима і підслуховує, про що ми з вами говоримо. Ви підете, а вона почне знову нас бити. За себе я зможу постояти. Мені маму шкода. Я ж працюю і не можу ввесь час із нею бути та захищати. Євгенія тихенько підійшла до дверей і привідкрила їх. В коридорі почулося дріботіння жіночих кроків і скрип дверей з сусідньої кімнати. Жінка зачинила двері і продовжила розповідь, щоправда, цього разу вже тихіше: — 23 серпня з самого ранку прийшли представники опікунської ради разом зі працівниками міліції й забрали дітей. Наталі в той час не було, тому ми з мамою намагалися їх відмовити від цього. Просили просто вжити заходів щодо Наталі, але вони були невблаганні. Сказали, що жити в таких умовах діти не можуть, і забрали їх. Нам навіть не сказали, куди дітей повезли. Пізніше ми довідались, що дівчинку працівники служби у супроводі міліції одразу доправили в Рівенський притулок для неповнолітніх, а її півторарічного братика — до обласного будинку малютки. Ми щодня намагаємося їх провідувати, відвозити гостинці. Жінка закінчила розповідь і вже зібралася йти на роботу, як у коридорі її зупинила Наталя. Вона ледь не з кулаками накинулася на Євгенію. Мовляв, яке вона має право обговорювати її особисте життя. Євгенія кинула у відповідь сестрі кілька різких слів і пішла. Наталя ж тим часом розповіла нам свою правду: — Вони оббріхують мене. Вже домоглися того, що моїх дітей забрали. Тепер і мене хочуть з хати вижити. Я декілька хвилин тому повернулася з міста і випадково почула, що вони там на мене наговорюють. Можу запевнити вас, що все почуте вами правда, але з точністю до навпаки. Це вони мені все життя не давали спокою. Починаючи з самого дитинства, в мами була улюблена дочка Женя, а я для неї була як непотріб. Це її ще тоді потрібно було позбавляти батьківських прав. Я намагалася на це заплющувати очі, але ж скільки можна терпіти! Вони розбили мою сім’ю. Звичайно, чоловік був не подарунок, але в порівнянні з ними просто янгол. Він їздив на заробітки у Польщу і завжди щось для них привозив. Це, напевно, моїх рідних дуже задівало і вони зробили все, щоб ми розлучилися. Згодом Євгенію почала душити жаба, що в мене є діти і я отримую на них грошову допомогу. Тепер вони позбавили мене дітей. Залишилося тільки викинути мене на вулицю. Вони намагаються зробити з мене психічно хвору і відправити на лікування, але це їм потрібно лікуватися, а не мені. Можливо, в деяких моментах я буваю надто різка, втім, це нормальна реакція матері, яку позбавили дітей. У відділі у справах неповнолітніх мені сказали, що повернуть дітей, якщо я зможу в квартирі забезпечити їм необхідні умови для життя. Але як це зробити, якщо мені навмисно цього не дають. Спочатку розкидають речі, роблять повний безлад, а потім звинувачують у цьому мене. Діти мені розповідали, як стара, коли мене не було, заходила до нас у кімнату і перевертала в шафі усі речі. Шукала мої гроші. Тепер я принципово не буду розмінювати квартиру, оскільки за законом разом із дітьми маю право на більшу її частину. Я дітей обов’язково заберу. Якщо ж ні, тоді поїду на заробітки, оскільки в мене іншого виходу не буде. Коментар заступника начальника Костопільського районного відділу міліції Олександра Таргонія: — Родина Савчуків дуже складна. Не можуть між собою поділити житлову площу, от і влаштовують сварки та бійки. А потім нас викликають. При цьому скаржаться як з однієї сторони, так і з іншої. Зважаючи на неадекватну поведінку цих жінок, ми їх навіть направляли на обстеження до психіатра, але той ніяких відхилень не виявив. Головною причиною їхніх конфліктів є квартира. Не можуть поділити між собою одну кімнату. Ми неодноразово виїжджали до них на місце. Радили приватизувати житло, а потім розміняти квартиру. Наскільки мені відомо, влада навіть обіцяла зробити приватизацію безплатно. Вони про це навіть чути не хочуть. Кидаються з кулаками, мовляв, немає чого ділити їхнє майно. Хоча це, напевно, було б єдиним правильним рішенням. Оскільки я дуже сумніваюся, що в тій сім’ї після таких чварів колись буде лад.
