Повернути волю до життя після п’ятого, доволі серйозного поранення, допомогло кохання.
Цією історією про свого мужнього земляка поділилися у Костопільській міській раді:
- Коли у Дмитра Сокота з села Гута Костопільської громади помер батько, він, ще зовсім юний, перебрав на себе усю важку роботу в господарстві, адже залишився єдиним чоловіком у своїй сім’ї. Про хлопця в селі казали з повагою – Хазяїн. Щоб заробити, Дмитро поїхав працювати в Чехію, де його застала звістка про війну. У квітні 2022-го 21-річний хлопець повернувся з-за кордону і пішов у ТЦК. У грудні був уже на військовому полігоні, а через три місяці, у березні 2023 року, стрілець-санітар Дмитро Сокот у складі 14 окремої механізованої бригади поїхав на бойові позиції під Куп’янськом на Харківщині.
13 березня, перший бойовий вихід. Хлопці мали зайти в село і тримати оборону. На щастя, нікого там не побачили, лише артилерія по них працювала. Через два місяці, 13 травня, під час штурму ворожих позицій у лісі біля Куп’янська Дмитро одержав перше осколкове поранення. За кілька тижнів бійця виписали з лікарні, й після проходження ВЛК він повернувся на службу. На той час у його підрозділі з’вилися кращі посади, і наш захисник став заступником командира бойової машини.
«Було зазвичай так: якщо ми в обороні, треба окопуватися, будувати бліндажі, укріплювати їх, робити кілька спостережних пунктів, а у разі наступу вести вогонь. Ми будували таке собі місто під землею, в якому жили. Під час обстрілу ти маєш бути нижче рівня землі, тоді менше шансів, що зачепить. Та разом з новою посадою прийшла більша відповідальність - якщо ми не виконуємо поставлене завдання, спитають з мене», - розповів захисник.
Друге бойове поранення Дмитро одержав під час артобстрілу: осколок залетів у маленьке віконце бліндажа і поцілив у голову. Але й цього разу пощастило, осколок був маленький і застряг під шкірою. За тиждень загоїлося, і боєць знову повернувся до побратимів.
«Третє моє поранення сталося в лісі. Я навіть не зрозумів, що сталося, спочатку подумав, дрон щось скинув. Хлопці, які позаду йшли, сказали, що то я на щось наступив. І цього разу мені пощастило: коли хлопці на щось наступають, їм ногу відриває. Мене осколки легенько зачепили, і все. Може, то щось саморобне було, тому без наслідків, я швидко повернувся у стрій. І четверте поранення було несуттєве, було це 6 листопада, напередодні мого дня народження. Ми саме зайшли на нові позиції та облаштували їх, і знову у мене осколкове поранення. Повернувся у стрій, і далі мене якось довго не зачіпало. А побратими гинули. У грудні 2023, коли ми на позиції заїжджали, нашу машину підбили і двоє хлопців загинули, мій земляк Анатолій Улянчук з Костополя та хлопець з Хмельниччини», - поділився Дмитро.
За весь 2023 рік наш боєць чотири рази лікувався, але не мав жодної відпустки. Додому приїхав лише у січні 2024-го, на 10 днів. Ще 15 днів відпустки мав у червні, її провів зі своєю дівчиною Анастасією. Познайомилися уже під час війни через спільних знайомих і почали зустрічатися. 18-річна Настя родом з Володимиреччини, навчається у Костопільському медичному коледжі.
Цю відпустку молоді люди провели разом. Настя познайомила Дмитра зі своїми батьками, а він її – зі своєю сім’єю. Разом їздили відпочивати. Час промайнув швидко, у липні воїн повернувся на службу. 5 вересня Дмитро Сокот одержав п’яте, серйозне поранення, від якого усе ще лікується.
«Ми мали зробити позицію. Уранці був туман, хлопці працювали. Набрали землі у мішки і вирішили, поки видимість погана, швидко викинути. Вилізли - і за 5 хвилин прилетіла протитанкова ракета й розірвалася перед нами. Хлопець, який був біля мене, загинув одразу, йому осколок влучив у скроню. Мені руку і ногу поламало, ліва нога вся в осколках була, права рука опечена, ліву кисть відірвало. Вона висіла, мабуть, лише на сухожиллі. Передали по рації, що є поранений, приїхав квадроцикл і забрав мене. Часу минуло небагато, може, півгодини. До поламаної ноги примотали дошки замість шин, до руки палицю прибинтували, кисть, яка теліпалася, примотали. Так мене привезли в Куп’янськ, де поламану ногу зафіксували спеціальним апаратом, руку теж зафіксували. Пізніше, у Харкові, мені поставили на місце щелепу, в яку теж прилетів осколок. У Львівському госпіталі у щелепу вставили пластину і вирівняли її. Опіки загоїлися, а от кисть лівої руки довелося ампутувати. Поки ми в Куп’янську доїхали через річку в лікарню, а там переправ немає, бо їх часто розбивають, минуло години зо три. Кисть почорніла, пришити її вже не можна було», - пригадує Дмитро.
Дмитро, як і багато хто з бійців, спочатку болісно сприйняв ці обставини. Але любов, терпіння і підтримка близьких людей значно покращили його психологічний стан. Наш воїн перебуває у госпіталі, його готують до операції на нозі. Руку підготували до протезування, яке ще попереду. Бачив протезованих бійців і звик до думки, що життя на тому не зупинилося. Дмитро з Анастасією вирішили одружитися і тепер мріють про весілля. Мама та наречена по черзі відвідують та доглядають його в госпіталі.
Конкретних планів на життя наш захисник поки не будує. Після лікування, протезування та реабілітації молодий чоловік планує знайти роботу і працювати. Служити бажання більше не має, хоче жити звичайним цивільним життям з дружиною, щоб бути разом завжди.
