Для головного комуніста України президентські вибори-2004 будуть уже другими. Жовтнева друга спроба Петра Симоненка не має жодних шансів стати новітньою жовтневою революцією. Радше навпаки...
Невихід до другого туру означатиме для Симоненка не тільки крах його політичного іміджу, а й те, що чинна влада його попросту розлюбила. До цих виборів саме Петро Симоненко був єдиною альтернативою нинішньому режимові. Принаймні так виглядало зовні й так він сам твердить, тицяючи результати попередніх виборів, де він фінішував другим після Кучми. Та ні для кого не секрет, що почесні другі місця в політичній турнірній таблиці були частиною великої гри Банкової, яка мала на меті легальне утримання влади. Симоненко (можливо, і з власної волі) став опудалом, яке лякало виборців поверненням туди, куди вже нема вороття. Страх перед радянським тоталітаризмом, який навіювала фігура Симоненка, удруге привела до влади теперішнього гаранта. Тепер усе змінилося, у влади з’явилася інша «альтернатива» — Ющенко, який попри те, що не так давно і сам обіймав другу за статусом посаду в державній вертикалі, все ж має імідж цивілізованого демократа. Яка ж тоді роль відведена червоному вождю за такого становища? Якщо навіть Симоненко й почав грати у свою гру, то вона дуже вже сумбурна. Ширилися чутки, що лідер російської Компартії Зюганов особисто приїжджав до Києва, аби переконати Симоненка зняти свою кандидатуру на користь Мороза. Очевидно, Зюганов пророкує своєму українському соратникові ті ж граблі, на які він сам наступив, — цілковитий провал на виборах. Щось схоже чекає й на Симоненка: свою роль для теперішньої влади він уже відіграв. Навіть Кучма, для якого завжди Симоненко був вигідним опонентом, сказав: «Коли з перших днів президентської кампанії багато депутатів просто спекулюють на довірливості наших людей, про це потрібно говорити вголос. Завдання, які оголосив Симоненко як кандидат, знайомі мені ще з минулої кампанії. Петро Миколайович мене не здивував»... Не здивує він і виборців, які зі звиклого протистояння «влада — комуніст» перемкнулися на набагато цікавіше протистояння «влада — демократ». Розуміючи, що він поволі опиняється за межами основної боротьби, Симоненко спорадично шукає гучні гасла, які спрацьовували колись, та тільки не зараз.
